Є діти, яких ніхто не бив. Але їхні душі щодня ламали байдужістю, холодом і мовчанням.

Вона росла у домі, де потрібно було бути зручною. Не плакати. Не заважати. Не говорити про свої страхи. Єдиним прихистком стали сни, фантазії та вигадані світи, де її голос мав значення, а вона сама була потрібною.

Та нічні кошмари не зникали. Вони дорослішали разом із нею.

«Прожити, щоб вижити» — це щира автобіографічна історія про дитячу самотність, психологічне насильство, незагойні рани та силу людини, яка, попри все, знаходить у собі сміливість жити далі.

Це книга для тих, хто хоча б раз почувався непотрібним. Для тих, хто мовчав, коли хотілося кричати. І для тих, хто хоче повірити, що навіть після найтемнішої ночі можна знову навчитися дихати.

Це моя відповідь. Особиста.