65
Анотація до книги "Прощення "
Андрій, зломлений почуттям провини за страшну помилку минулого, приходить до маленької церкви на околиці міста, щоб сповідатися і знайти прощення у Бога. Але священником виявляється людина, яка втратила в тій трагедії найближчих. Сповідь перетворюється на випробування для обох: для одного — визнання провини, для іншого — рішучість пробачити.
11 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиНеймовірна історія))) Ви підіймаєте дуже серйозну тему про відповідальність за вчинки, силу прощення. І каятись треба перед Богом, перед людьми й перед самим собою, тому, що є гріхи проти Бога, проти людей і проти себе (читала таке пояснення)
Думаю, що після сповіді перед Богом й прощення від отця Олексія, Андрій нарешті пробачить себе й душа його заспокоїться.
Кілька років тому натрапила на Ютубі на ще радянський фільм "Покаяння" знятий Тенгізом Абуладзе в 1984 році (про репресії та неготовність пробачити). В ньому підіймається теж тема прощення. Там в кінці звучить фраза (не дослівно), про те, що погана та дорога, яка не веде до храму. Натяк на каяття й прощення...
Ніка Цвітан, Щиро дякую Вам за такі глибокі слова. Мені дуже відгукнулося те, що Ви написали про відповідальність, сповідь і силу прощення. У Біблії не раз сказано, що перш ніж просити прощення у Бога чи приносити Йому дари, людина має примиритися з тим, кого образила. Спочатку — повернути борг людині, а вже потім — відкривати серце перед Богом.
У цьому сенсі Андрію справді пощастило: він зустрів того, перед ким мав попросити прощення. Не кожному дається такий шанс, і саме тому його шлях став для нього шляхом очищення.
І те, що Ви згадали про дорогу, яка веде до храму, — дуже влучно. Бо храм — це не лише споруда. Це шлях людини до правди, до миру в серці, до самого себе. Погана лише та дорога, яка відводить від цього шляху й закриває душу.
Андрій, я думаю, нарешті ступив на свою власну «дорогу до храму». Через каяття, через зустріч із тим, кого він образив, через непрості, але правильні кроки. Саме тому в його історії з’являється надія.
Я прочитала. Повчальна розповідь та і тема, як на мене важлива. Для мене особисто прощення, можливо лише тоді коли, людина щиро покаялась від щирого серця, а не від розуму. Бо багато хто думає, що можна сказати просто вибач і робити знову подібні речі або буду робити, комусь погано потім піду в церкву і Бог мені все пробачить. Але так не працює. Чомусь людина шкодить людині, а за прощенням йде до Бога ніби шукаючи посередників у власних вчинках і діях. Хоч Андрій герой книги і знайшов, того кому адресовувалось його каяття, але не там люди шукають це прощення. Не у Бога, а в тих кому зробили шкоду є щире прощення.
Віталій Козаченко, Завжди Будь ласка. ❤️❤️❤️
До мурашок...
Так коротко, одна сповідь– довжиною в зламане життя.
Нікнейм, Дякую Вам за те, що поділилися своїми відчуттями. Для мене це найвища оцінка — знати, що історія знайшла такий глибокий відгук у Вашій душі.✨
Визнати свою провину й пробачити винного — це іноді дійсно дуже важко. Для цього потрібно набагато більше сили, ніж здається.
Наталія Шепель, Дякую Вам за ці слова. Дуже точно сказано. Визнати свою провину й пробачити винного справді потребує сили, і не кожен на це здатний. Ціную вашу думку.
Привіт, я тут з марафону дуже глибокий твір.
Олена Мисак, Доброго вечора! Я радий, що Ви завітали, і що твір припав Вам до душі. Щиро дякую за Ваш коментар!
ОГО, яка анотація.
Додам до бібліотеки, щоб не загубити.
Нікнейм, Дуже дякую! Радий, що анотація зачепила. Сподіваюся, сама книга сподобається не менше ✨❤️✨
Я поціновувач короткої прози. Дякую вам за чудовий твір. Прощення це дуже складно, але так іноді важливо для людини, яка не може пробачити. Я прям фізично відчув те почуття багаторічного тягаря, та момент полегшення й душевного врівноваження
Фелікс Кубинський, Щиро дякую за Ваші теплі слова та підтримку. Для мене це дуже цінно. Радий, що текст викликав такий глибокий відгук у Вашій душі.
Глибокий зміст навіть у анотації.
Успіхів книгам та автору!❤️
Таїсія Клос, Дякую!
Який сильний твір з глибоким сенсом! Простити вбивство сестри та племінника це дуже складно, то отець Олексій дійсно свята людина. Звісно, Андрій не невмисно це зробив, але на ньому все одно велика відповідальність і провина. Але добре, що він зміг знайти полегшення у щирому каятті.
Анна Лір, Історія Андрія є прикладом того, що щире каяття і усвідомлення своєї провини — це перший крок до полегшення. Справжнє прощення — це не просто слова, а велика духовна праця.
Дякую, що поділилися своїми думками. Ваші коментарі роблять цю історію ще глибшою.
Дійсно... інколи простити, пробачити — це відпустити. Відпустити себе. Відпустити подію, ситуацію. Відпустити смуток. Смуток втрати, розпачу, жалю. Відпущення — важливе і тому хто скоїв невиправне і тому хто пережив трагедію. Гарна новела. З глибокими почуттями ✨❤️✨
Romul Sheridan, Дякую за цей глибокий коментар. Ви дуже точно підмітили суть цієї історії.
Дійсно, прощення — це насамперед відпускання. Новела чудово показує, що це потрібно не лише тому, хто завдав болю, а й тому, хто пережив трагедію. Для Андрія це було звільнення від нестерпного тягаря провини та болю, який він відчував фізично. А для отця Олексія — це був шлях до звільнення від гнітючої гіркоти та жаги помсти, що спалювала його зсередини роками.
Ця зустріч дала обом шанс відпустити минуле і знайти справжній спокій.
Вітаю з новинкою!
Лана Рэй, Дякую.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати