176
Анотація до книги "Прощення "
Андрій, зломлений почуттям провини за страшну помилку минулого, приходить до маленької церкви на околиці міста, щоб сповідатися і знайти прощення у Бога. Але священником виявляється людина, яка втратила в тій трагедії найближчих. Сповідь перетворюється на випробування для обох: для одного — визнання провини, для іншого — рішучість пробачити.
13 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯкі болючі теми Ви зачіпаєте, пане. Щиро дякую вам.
Ольга Инка, Щиро дякую Вам за ці слова і за сміливість йти за сюжетом крізь такі непрості теми. Говорити про прощення завжди боляче, адже воно ніколи не буває легким — це завжди шлях крізь власні рани та усвідомлення. Дякую, що проживаєте цю історію серцем.
Добре, що обидва чоловіки знайшли спокій у душі, і впершу чергу пробачили самі себе. Досить оригінально те, що ця історія подана з двох різних ракурсів, і ми можемо спостерігати їхні думки й відчувати разом з ними їхню внутрішню боротьбу.
Нового світлого натхнення Вам, Віталію! Бережіть себе. Хай все буде добре.
Лекса Т. Кюро, Дякую, що прожили цю історію разом із героями. Прощення — це справді початок світлого шляху. Ваші слова про натхнення додають сил писати далі. Дякую за підтримку та добрі побажання! Миру та добра Вам, Лекса!❤️
Неймовірна історія))) Ви підіймаєте дуже серйозну тему про відповідальність за вчинки, силу прощення. І каятись треба перед Богом, перед людьми й перед самим собою, тому, що є гріхи проти Бога, проти людей і проти себе (читала таке пояснення)
Думаю, що після сповіді перед Богом й прощення від отця Олексія, Андрій нарешті пробачить себе й душа його заспокоїться.
Кілька років тому натрапила на Ютубі на ще радянський фільм "Покаяння" знятий Тенгізом Абуладзе в 1984 році (про репресії та неготовність пробачити). В ньому підіймається теж тема прощення. Там в кінці звучить фраза (не дослівно), про те, що погана та дорога, яка не веде до храму. Натяк на каяття й прощення...
Ніка Цвітан, Щиро дякую Вам за такі глибокі слова. Мені дуже відгукнулося те, що Ви написали про відповідальність, сповідь і силу прощення. У Біблії не раз сказано, що перш ніж просити прощення у Бога чи приносити Йому дари, людина має примиритися з тим, кого образила. Спочатку — повернути борг людині, а вже потім — відкривати серце перед Богом.
У цьому сенсі Андрію справді пощастило: він зустрів того, перед ким мав попросити прощення. Не кожному дається такий шанс, і саме тому його шлях став для нього шляхом очищення.
І те, що Ви згадали про дорогу, яка веде до храму, — дуже влучно. Бо храм — це не лише споруда. Це шлях людини до правди, до миру в серці, до самого себе. Погана лише та дорога, яка відводить від цього шляху й закриває душу.
Андрій, я думаю, нарешті ступив на свою власну «дорогу до храму». Через каяття, через зустріч із тим, кого він образив, через непрості, але правильні кроки. Саме тому в його історії з’являється надія.
Я прочитала. Повчальна розповідь та і тема, як на мене важлива. Для мене особисто прощення, можливо лише тоді коли, людина щиро покаялась від щирого серця, а не від розуму. Бо багато хто думає, що можна сказати просто вибач і робити знову подібні речі або буду робити, комусь погано потім піду в церкву і Бог мені все пробачить. Але так не працює. Чомусь людина шкодить людині, а за прощенням йде до Бога ніби шукаючи посередників у власних вчинках і діях. Хоч Андрій герой книги і знайшов, того кому адресовувалось його каяття, але не там люди шукають це прощення. Не у Бога, а в тих кому зробили шкоду є щире прощення.
Віталій Козаченко, Завжди Будь ласка. ❤️❤️❤️
Визнати свою провину й пробачити винного — це іноді дійсно дуже важко. Для цього потрібно набагато більше сили, ніж здається.
Наталія Шепель, Дякую Вам за ці слова. Дуже точно сказано. Визнати свою провину й пробачити винного справді потребує сили, і не кожен на це здатний. Ціную вашу думку.
Привіт, я тут з марафону дуже глибокий твір.
Олена Мисак, Доброго вечора! Я радий, що Ви завітали, і що твір припав Вам до душі. Щиро дякую за Ваш коментар!
Я поціновувач короткої прози. Дякую вам за чудовий твір. Прощення це дуже складно, але так іноді важливо для людини, яка не може пробачити. Я прям фізично відчув те почуття багаторічного тягаря, та момент полегшення й душевного врівноваження
Фелікс Кубинський, Щиро дякую за Ваші теплі слова та підтримку. Для мене це дуже цінно. Радий, що текст викликав такий глибокий відгук у Вашій душі.
Глибокий зміст навіть у анотації.
Успіхів книгам та автору!❤️
Таїсія Клос, Дякую!
Який сильний твір з глибоким сенсом! Простити вбивство сестри та племінника це дуже складно, то отець Олексій дійсно свята людина. Звісно, Андрій не невмисно це зробив, але на ньому все одно велика відповідальність і провина. Але добре, що він зміг знайти полегшення у щирому каятті.
Анна Лір, Історія Андрія є прикладом того, що щире каяття і усвідомлення своєї провини — це перший крок до полегшення. Справжнє прощення — це не просто слова, а велика духовна праця.
Дякую, що поділилися своїми думками. Ваші коментарі роблять цю історію ще глибшою.
Дійсно... інколи простити, пробачити — це відпустити. Відпустити себе. Відпустити подію, ситуацію. Відпустити смуток. Смуток втрати, розпачу, жалю. Відпущення — важливе і тому хто скоїв невиправне і тому хто пережив трагедію. Гарна новела. З глибокими почуттями ✨❤️✨
Romul Sheridan, Дякую за цей глибокий коментар. Ви дуже точно підмітили суть цієї історії.
Дійсно, прощення — це насамперед відпускання. Новела чудово показує, що це потрібно не лише тому, хто завдав болю, а й тому, хто пережив трагедію. Для Андрія це було звільнення від нестерпного тягаря провини та болю, який він відчував фізично. А для отця Олексія — це був шлях до звільнення від гнітючої гіркоти та жаги помсти, що спалювала його зсередини роками.
Ця зустріч дала обом шанс відпустити минуле і знайти справжній спокій.
Вітаю з новинкою!
Лана Рэй, Дякую.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати