Аліса завжди писала щасливі історії.
У її книгах кохання переживало все: зради, відстані, втрати й навіть смерть. Вона завжди знаходила спосіб подарувати своїм героям те, чого вони так прагнули.
Одного дня Аліса вирішила написати нашу історію. Без вигаданих персонажів, без чужих переживань і чужих кохань. Просто нас. Усе, що ми прожили, і все, про що мріяли.
Вона сказала, що це буде її найкраща книга.
Я досі не знаю, чи мала вона рацію.
Адже є одна річ, якої не знають навіть найкращі письменники.
Не кожну історію судилося дописати. І не кожен фінал належить нам за право рукопису.