На зустріч любові

— Максиме, ти де? — покликала я, зайшовши до вітальні.
Він сидів на дивані, а поруч — Софія з коробкою фарб у руках. Микита ж обережно водив пензликом по стіні.
— Що ви робите? — запитала я, не знаючи, як реагувати на цей хаос.
Максим підняв голову, і я побачила, що на його щоку була зелена пляма фарби.
— Малюємо нашу сім’ю, — відповів він із серйозністю, наче це було найочевидніше рішення у світі.
— Але стіна... — почала я, проте слова застрягли в горлі, коли я побачила себе на малюнку — між двійнятами і Максимом, усміхнену і щасливу.
— Тепер ти частина нас, — тихо додав Максим, дивлячись прямо мені в очі.