Розділ 5

Ігор зітхнув і повільно простягнув мені букет. Троянди мали вигляд такими ж свіжими, як спогади про нього.

— Я знаю, що був ідіотом, — почав він, опускаючи погляд.— Але я прийшов, щоб виправити це.

Я відчула, як серце пропускає удар. Мої пальці ледь не стиснули букет, але я швидко схаменулася і залишила його в його руках.

— Виправити? Ігоре, ти не зламана річ, яку можна полагодити. Ти людина, яка зробила вибір. І цей вибір був не я, — сказала я, намагаючись звучати твердо, хоча всередині мене бурлила буря емоцій.

— Це не так просто, як здається, — відповів він, дивлячись мені прямо в очі. Його карі очі були такими ж глибокими й знайомими, як раніше, але тепер у них ховалося щось більше: суміш провини й надії.

Максим стояв поруч, і його присутність додавала мені впевненості.

— Здається, мені все дуже просто, — сказала я, глянувши на Максима. — Ти пішов. А я... я продовжила жити.

Ігор затримав дихання. Здавалося, що він збирався сказати щось важливе, але щось стримувало його.

— Аліно, я не можу сказати тобі всього... Ще ні. Але це не так, як ти думаєш.

— А як тоді? — не витримала я. — Поясни, бо я втомилася від твоїх загадок.

Він підійшов ближче, і я відчула знайомий запах його парфумів. Він був таким же, як і тоді, коли ми були разом.

— Я... — його голос затих. Він оглянувся на Максима, а потім знову на мене. — Це не місце для розмов.

-Ти хочеш повернути мене,після того як розбив мені серце? Це безглуздо,Ігоре! Сказала я і відійшла від нього.

-Я не хочу втрачати тебе Аліно,ти була моїм всим,і зараз я хочу повернути тебе. В його голосі був жаль,але я не могла дозволити собі піддаватися його словам.

Ці слова вдарили мене сильніше, ніж я очікувала. Але я не дозволила собі розгубитися.

— Ти вже втратив мене, Ігоре, — прошепотіла я.

Максим зробив крок уперед, кладучи руку мені на плече. Його дотик був теплим і спокійним.

— Якщо ти хочеш, щоб Аліна тебе вислухала, — сказав він, дивлячись на Ігоря з холодною ввічливістю, — говори що тобі потрібно від неї.

Ігор кинув на нього пронизливий погляд, але в його очах з’явилася нотка розпачу.

— Добре, — сказав він, зробивши крок уперед. Його голос став майже шепотом, але слова були чіткими. — Тоді слухай.

Він зупинився на мить, наче перевіряючи, чи готовий сказати те, що мав сказати.

— Тебе весь цей час обманювали, Аліно. І якщо я зараз все не поясню, це може коштувати тобі життя.

— Що? — здивовано вигукнула я, дивлячись на нього широко відкритими очима.

Максим напружився, його рука трохи стиснула моє плече.

— Ігоре, про що ти говориш? — запитала я, відчуваючи, як моє серце стискається від страху й нерозуміння.

— Я хочу захистити тебе. Але для цього ти повинна довіряти мені хоча б раз, — сказав він, і його голос був настільки серйозним, що я відчула, як у грудях все завмирає.

— Захистити від чого? — прошепотіла я.

Ігор наблизився до мене, його очі дивилися прямо в мої.

Він наблизився ще ближче, і я почула його останні слова, які перевернули весь мій світ:

— Від тих, хто брехав тобі весь цей час.

Дякую за серденьки на мою історію!