Розділ 4

— Алло? — моє серце вибивало шалений ритм, коли я піднесла телефон до вуха.

— Аліно, це я, — голос Ігоря був тихий, але кожне слово різало повітря, мов ножем.

На секунду я завмерла. Не знала, що більше шокує: факт, що він наважився зателефонувати, чи той спокій, з яким він це зробив, наче нічого й не сталося.

— Що ти хочеш? — мій голос звучав суворіше, ніж я очікувала. Але я не збиралася давати йому жодного шансу відчути, що він ще має наді мною владу.

— Нам треба поговорити. Особисто. Це важливо, — відповів він, і його тон став серйознішим.

Особисто? Чого він хоче? Повернутися? Пояснити? Знову розбити мене?

— У нас уже не залишилося тем для розмов, Ігоре, — відрубала я, хоч і відчувала, як мене огортає хвиля старих спогадів.

Максим мовчки дивився на мене. Він тримав чашку кави, але навіть не торкався до неї. Його погляд був напруженим, наче він намагався зрозуміти, чи варто йому втрутитися.

— Це стосується тебе. І... мене, — додав Ігор після паузи, і я відчула, як по спині побіг холод.

— Між нами вже нічого немає, — сказала я. — Ти сам це вирішив, пам’ятаєш?

Він на мить замовк. Його мовчання було голоснішим за будь-які слова.

— Я знаю, — нарешті відповів він. — Але ти маєш вислухати мене. Будь ласка.

Я відчула, як мій пульс б’є в скронях. Навіщо він повертається зараз? Коли я почала будувати своє життя спочатку?

-Де ти зараз?-несподівано запитала я, чекаючи від нього відповіді.

— Поруч із твоїм будинком, — його відповідь застала мене зненацька.

Я підняла очі на Максима, і він одразу зрозумів, що щось пішло не так.

— Що сталося? — спокійно запитав він.

— Він біля мого будинку, — видихнула я, закінчуючи розмову з Ігорем і натиснувши “відбити”.

Максим нахмурився,відставивши вже холодну каву у бік.

— Ти хочеш поїхати туди?

Я не знала, чого хочу. Половина мене кричала, щоб я трималася подалі. Але інша... інша була переповнена питаннями, які мучили мене ще з моменту, як він зник.

— Можливо, це якась пастка, — додав Максим, і його голос звучав твердо.

Я відчувала, як у мене всередині борються страх і цікавість. Але врешті я підвелася.

— Я повинна це зробити. Просто щоб раз і назавжди закрити цю історію, — сказала я, намагаючись звучати впевнено.

— Я поїду з тобою, — відповів Максим без тіні сумнівів.

— Це мої проблеми, — заперечила я, але він лише кивнув головою.

— Можливо. Але я не збираюся залишати тебе саму.

Ми вийшли з кафе разом. Моя тривога росла з кожною хвилиною, але коли ми під’їхали до мого будинку, мене охопив справжній шок.

Ігор стояв на узбіччі дороги, тримаючи в руках букет із моїх улюблених троянд. Він виглядав трохи втомленим, але таким же привабливим, як і раніше. Його очі, як завжди, проникали прямо в душу.

— Що ти тут робиш? — я зупинилася перед ним, перехрещуючи руки на грудях.

Він мовчки глянув на мене, потім перевів погляд на Максима, який стояв поруч, ніби готовий до будь-якого розвитку подій.

— Я прийшов, щоб повернути те, що втратив, — тихо сказав Ігор, дивлячись мені прямо в очі.

Максим зробив крок уперед. З ним я відчула себе впевнішою.

— Аліна, ти хочеш, щоб я залишив вас? — запитав він, але його погляд говорив, що він готовий залишитися, якщо це буде потрібно.

Я не знала, що відповісти. Але я не хотіла,щоб Макс залишав мене саму.

Але всеж таки я знайшла в собі хоробрість,і з моїх вуст почулись слова.

— Це між нами, Максиме, — тихо сказала я, хоча всередині мене все кричало про протилежне.

— Значить, я все ще маю шанс? — запитав він, і його голос звучав так, ніби він грав ва-банк. 

Але я не хотіла знову довіритись йому, тому що боялась знову залишитись ні з чим.

— Це залежить від того, що ти скажеш далі, — відповіла я, відчуваючи, як напруга досягла свого піку.

Ігор поглянув на мене твердим поглядом,на його лиці читалося те,що він не відступить і спробує знову зробити мене своєю.

Дякую за ваші серденьки!