Мене звати Агрипина Владиславівна, мені триста з чимось років, і в мене алергія на кров. Так, я вампірка. Так, це принизливо. Ні, антигістамінне не допомагає.
Вижити мені допомагає лише томатний сік баби Нюри із села: густий, залізистий, на смак точнісінько як кров. Але сік закінчився, а баба зникла. На хвіртці обгризена записка з погрозою й дедлайном до п'ятниці, у селі всі дивляться на мене так, ніби я податкова, гусак Женьок поводиться як останній мудак, священник за повні гавкає, а мерці в морзі пишуть на некроманта скарги.
А ще в мене погана пам'ять. Дуже погана. Я записую все, але гублю записники. І чомусь серед моїх записок трапляються такі, яких я не пам'ятаю: про безголову постать за хвірткою, про коридори, довші за хату, і про того, хто вимагає щось повернути.

Геловінська новела