Кімната 413

Мене звати Люк Валентайн.

Я звик бути тим, хто ставить запитання. Іноді вголос — для мільйонів читачів. Частіше — про себе. Бо справжні відповіді не в інтерв’ю і не в статтях. Вони ховаються у паузах. У жестах. У тиші.

Мене часто запитували, чому я пішов у журналістику. Правда? Бо мені ніколи не довіряли слова. Я вірив лише у факти. У свідчення. У кадри, які не брешуть. Але з часом я навчився бачити інше — те, що залишалося за рамкою.

Я не люблю багато говорити про себе. Та якщо вже ви читаєте це — значить, щось змусило вас шукати. І, можливо, ви теж відчуваєте, що світ навколо не зовсім такий, яким здається.

Я не прошу вірити мені. Просто слухайте уважно.
Бо ця історія — не про те, як знайти когось.
А про те, як не загубити себе.