Біле полотно художника ніколи не буває порожнім. У ньому завжди приховано світ, який чекає на своє розкриття. Варто лише провести першу лінію і реальність трісне, відкриваючи інший вимір. Це історія про художницю, яка наважується зазирнути у розлом буття й знаходить там не лише дивні світи, а й власні відмови, тіні й дитинство, яке виявляється світлом. Це казка про місто, що прокидається від чудес, і про людей, які вчаться інтегрувати свої страхи, замість того щоб тікати від них.
Тут переплітаються наука й мистецтво, ентропія й гра, тіні й сміх. Бо світ, яким ми його знаємо, — це не завершений твір, а полотно, що малює саме себе. І ми — лише його нескінченні віддзеркалення.