6 153
Анотація до книги "Дзвонять дзвони"
Роман про події, що безпосередньо передували 24.02.2022. Серія тісно і часом несподівано пов’язаних між собою нарисів із життя досить великої кількості людей із різних куточків нашої країни, кожен зі своєю унікальною історією. Від канадського журналіста українського походження, який приїхав на історичну Батьківщину висвітлювати чергове загострення до ностальгуючої за Радянським Союзом старої вчительки історії, що мешкає в окупованому місті. Кожен заклопотаний особистими проблемами, драмами і мріями. І все це на тлі реальності, яка стрімко котиться до прірви, що ми її воліємо не помічати.
ЗАСТЕРЕЖЕННЯ. У книзі містяться сцени, які можуть справити гнітюче і тяжке враження на людей, травмованих цією жахливою війною. Не читайте її зараз, якщо відчуваєте, що не готові до цього.
ЗАСТЕРЕЖЕННЯ. У книзі містяться сцени, які можуть справити гнітюче і тяжке враження на людей, травмованих цією жахливою війною. Не читайте її зараз, якщо відчуваєте, що не готові до цього.
“Щоб зрозуміти війну треба дослідити її витоки. На мою думку, автрору це вдається з неймовірною точністю. А подача матеріалу в художній формі робить книгу до того ж ще й дуже цікавою.”
Зміст книги: 54 глави
126 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиРозділ 35.
Дуже щемливий вийшов розділ! Серце кров'ю обливається, коли точно знаєш, що саме чекає на героїв уже за пару днів! Такі вони у вас глибокі, кожен зі своєю історією, вийшли. Відьмак із Соколиком найдужче запали в душу! Але кожного з них хочеться обійняти і побажати стійкості, мужності і Божого захисту!
А поки побажаю всього цього вам! Дякую❤️
Тетяна Овчіннікова, Дякую за добрі слова та підтримку) Радий, що новий розділ вам сподобався
розділ 11 про розуміння чи нерозуміння іноземцями українського контексту і про здорові адекватні нормальні стосунки і дивне їх сприйняття деякими людьми
розділ 10 британці мені продовжують подобатись а німці французи і американці як завжди і всі вони дбають про свій інтерес я вважаю що нашим людям ніколи про це не варто забувати
розділ 9 був колись у Криму, але на жаль майже не пам'ятаю цього, це було більше 17 років тому А мені лишень 22, хоча що там було дуже багато російськомовних і безпосередньо росіян спогади залишились А про кримських татар взагалі ніяких, хоча мало би бути взагалі навпаки, сумно це.
розділ 8 і справді сіра зона тоді на окупованих територіях і на прилягаючих до них було багато різного хоча насправді що тоді та й тепер на окупованих було багато нормальних людей які не змогли виїхати або і не схотіли з якихось особистих причин
розділ 7 багато хто навіть серед наших громадян навіть обізнаних в тому які за поребриком мрзоти живуть не вірив в те що буде повномасштабна війна
розділ шість дуже цікавий люблю британців от просто так.
п'ятий розділ досить цікаво було слухати ймовірні емоції дійових осіб з огляду на те що з ними в подальшому сталося
четвертий розділ хоч це всього лиш уявна ситуація але цілком і повністю можливо я вважаю можливо не в такій формі але стимиш огидними ідеями припущеннями і планами
третій розділ яскраво нам демонструє, те що пропаганда дуже швидко інфікує людей, особливо якщо вони її споживають постійно і не аналізують, болотяні ці цим яскраво відрізняються, хоча у нас теж таких дуже багато в порівнянні звичайно набагато менше чим там , у цьому ще важить дуже багато інформаційний простір в якому крутиться людина
другий розділ демонструє ставлення окремо взятих чоловіків до жінок як до речі яку можна купити дешевше або дорожче
перший розділ ех на жаль дуже багато з наших співвітчизників до 24 лютого а багато і після не були такими як Галя
В мене також була така ідея . Я ще й колаж зібрала
Володимир Забудський, Я надто важко пережила це і продовжую переживати. Якщо чесно мене ніби це не торкнулося мій будинок цілий, всі живі але я надто важко це переживаю . Війна змінила мене. І думаю, що я колись напишу про це. І почати це потрібно з зимового ранку коли всі ще спали.
Розділ 34. "Якщо візьме швидко та впевнено, усі змиряться та втруться" - це дійсно було би так, вони мали величезну рацію. Не врахували лише, що українці повстануть, усі без розбору.
Олексій викликає щире захоплення і повагу!
Дякую ще раз і за подароване задоволення від читання, і за підняту важку тему!
Володимир Забудський, Будемо. Тим живемо.
Не вмію я писати красиво. Але на фб посилання закинула (з текстом, на який спромоглася). Бо несправедливо мізерна кількість читачів як на такий потужний твір...
https://www.facebook.com/share/w3gdPFMQnjwtj7VM/?mibextid=WC7FNe
Людмила Гриценок, Людмило, мені і так надзвичайно приємно, що ви регулярно читаєте і коментуєте мій твір. А на те, що ви порекомендуєте незавершену книгу невідомого автора у Facebook - я й сподіватися не міг. Дякую за таку довіру та підтримку. Зроблю все від мене залежне, аби не надто затягувати завершення книги. Зрештою, лишилось не так і багато у порівнянні з вже написаним.
Розділ 33. Як виявилося, вони навіть не вигадували нічого про "бєндєравцев", лишень тільки приписали власне ставлення до українців, власні вчинки та "подвиги" у своїй пропаганді. Так і хочеться висловитися отією конструкцією із зірочками!
Як страшно уявляти, що було б, якби їм вдалися ті плани. І яке щастя, що українці все ж вистояли!
Дякую вам величезне)))
Настільки ваш твір душі торкається, що навіть слів бракує описати!
Тетяна Овчіннікова, Дякую, мені надзвичайно приємно, що твір не залишив вас байдужим, бо писати його нелегко, у тому числі й з емоційної точки зору, часом я себе питаю "Навіщо я це взагалі роблю?", і для мене дуже важливо, як твір відгукується у читачів.
Розділ 32. Ви й далі продовжуєте майстерно нагнітати, ніби машиною часу закидаючи у минуле майже трирічної давнини. Супер!
Вагання героїв, їхні роздуми - читаєш, і ніби перебуваєш поряд з ними.
А Виноград точно не заслуговує на такого сина!
Як же нам всім тоді не хотілося вірити, що вторгнення можливе...
Дякую вам за такий грандіозний труд! З нетерпінням чекатиму його й на папері!
А вам - сили, міцності та стійкості! І Божого захисту від бісової навали!
Тетяна Овчіннікова, Дякую, дуже приємно, що продовжуєте читати. Вибачте, що із таким запізненням відповідаю, деякий час не було можливості тут бувати.
Знову я відстала від життя і пропустила аж три розділи смаколика!)))
Виправляюся)))
Отож, розділ 30. Баїр... От умієте ви, пане Володимире, змусити задуматися. Ні, ненавидіти те болотяне поріддя не перестаєш, проте... Як виявляється, там теж люди служать. Цікаво тепер, як вони себе проявлять під час вторгнення, що робитимуть?
Особливе захоплення тому, як ви передаєте мовлення персонажів! Вони ніби наживо говорять, з усіма отими зірочками. Дякую)))
Володимир Забудський, Знаєте, аж соромно стало, що ви на передовій примудряєтеся писати ці розділи, а мені ще час треба знаходити, щоб їх прочитати ':-)
Дякую вам уклінно! І за захист, і за ваш твір! Він фантастичний!)))
Розділ 31. І знову ви мене приємно дивуєте! Цього разу описом тієї тюремної "романтики". Я вражена глибиною ваших знань та проведеною роботою! Так достовірно, як на мене, все описано! А Винограда знічев'я добряче закинуло у роздуми та спогади.
Дякую! Як завжди, дуже захопливо)))
Тетяна Овчіннікова, Дякую, дуже радий, що книга продовжує залишати у вас приємні враження. Сьогодні виклав ще й 33 розділ. Завтра о шостій вечора - з'явиться 34, крайній з наразі написаних. Досі не знаю, чи зможу здійснити свій план завершити книгу до Нового року. Але зроблю все від мене залежне, наскільки дозволяє служба. Роман має мізерну кількість читачів, мабуть, жанр все ж трохи не-букнетівський. Але, як то кажуть, якість важливіша за кількість. Тому обов'язково дочекайтесь завершення)
Вітаю, Володимире! Рада бачити, що ваша книга поповнюється. Це вже справжня епопея! Там сюжетів не на один фільм. Каюсь, я трохи відстала в читанні (та й в написанні власних книг), але сподіваюсь надолужити.
Єва Ромік, Дуже дякую)
Дякую, що знаходите час писати. Наче день за днем проживаються в процесі прочитання передвоєнні будні людей і людисьок... різні грані того механізму, що закручував у пружину наш дуже відносно мирний світ . Живуть собі люди, кожен в своєму звичному світі, і ніби нічого особливого чи аж такого нового й не відбувається, але наш " погляд з майбутнього" вже бачить де і як "анєчки проливають олійку... "
Людмила Гриценок, Дякую, це ви дуже влучно написали. Дуже приємно, що продовжуєте слідкувати за книгою, і що вона не залишає вас байдужою.
Як же я тішуся, коли бачу оновлення від вас. Як ви тільки примудряєтесь працювати, не уявляю, ще в такому темпі.
Володимир Забудський, Книга ваша суперова, її обов'язково будуть читати. Просто зараз загальний рівень пригніченності зріс, от і читають люди набагато менше. У деяких авторів від того навіть депресняк стався, бо не пишеться коли не читають. А ви молодець, приклад для всіх. Відпускайте минуле швидше і нехай Господь береже вас і в теперішньому і в майбутньому.
Атмосфера нагнітання у цьому розділі передана з філігранною майстерністю! От наче ж пережили те все, знаєш наперед результат, але все одно серце стискається у передчутті! Дуже сподобалося)
А "болгари васхітілісь" прямо змусило реготати)))
Володимир Забудський, Дякую вам величезне за таку ґрунтовну працю, яка просто чіпляє і не відпускає від себе! Звісно ж чекатиму на нові розділи, але основне, що хочу сказати: бережіть себе!
А ось вилізли і ще одні безпосередні учасники нападу, браві тіктокери. Як же вони лише переконали себе у власній правоті! Як глибоко кацапська пропаганда запустила свої корені в усі поневолення народи!
Дякую!)
Кожен викручується як може, аби тільки вберегти свою дупу. Ось і Татьяна тримається за тепленьке місце.
Як багато вона у своїх думках розкрила підступних планів. І як прикро, що багато з них, особливо на півдні, тим проклятущим кацапам попри спротив вдалося досягти!
Дякую за продовження! І за задоволення від вашого авторського стилю)))
Ура, оновленя! Біжу читать!
Людмила Гриценок, Дуже приємно, що чекаєте на оновлення) Сподіваюсь, нові розділи вам сподобаються. В мене написано ще кілька, викладатимуть їх щодня о 18:00 протягом найближчих кількох днів.
Дивне відчуття - читати про особистостей (людьми їх язик не повертається назвати) з-за парєбріка. За ці два з половиною роки настільки звикла їх ненавидіти, що тепер, читаючи про Татьяну та її доньку, виникає дисонанс у душі. Бо співчувати їм не хочеться, а виходить, що співчуваєш...
І це просто неймовірно шикарно! Бо ви своїм романом викликаєте такі різноманітні почуття, що хочеться ще і ще)))
Я вже й забула, настільки захоплива ваша творчість, коли відкриваєш текст і вже не можеш відірватися, поки не побачиш "Далі буде..."
Дякую вам!)))
Тетяна Овчіннікова, Не уявляєте, як мені приємно читати ваші коментарі. Цей твір пишеться набагато складніше, аніж усе, що я створював раніше, оскільки. Адже тут я намагаюсь зображувати справжніх живих людей, і зображувати, наскільки можу, правдиво. Бо у всіх є своя історія і свої мотиви, які привели їх на ту чи іншу роль в цих страшних подіях. І кожен, навіть ворог чи злочинець, якось для себе виправдовує свої вчинки. Дуже тішуся тим, що персонажі викликають у вас стільки вражень (нехай і не завжди приємних), адже це означає, що вони вийшли якраз такими, як я і хотів)
В мене залишилось "у заначці" ще три глави. Викладатиму їх відзавтра щодня о 18:00, аби книга хоча б трохи з'являлась у оновленнях. Бо якось дуже бракує їй популярності навіть у порівнянні з моїм власним науково-фантастичним романом.
Дякую ще раз, що залишаєтесь моєю постійною читачкою. Я дуже це ціную)
Глава 24. Коли слова безсилі
Історія Саші зачепила за живе, бо дуже перегукується з моєю власною)))
А от на тему української літератури дискутувати можна до сивини у скронях)
Цікавий образ Дари. Попри всю ненависть до проклятущих сусідів, ця дівчина викликає симпатію.
Дякую за такий глибокий твір! І чесно-чесно чекаю на його продовження!)))
Сил вам, пане Володимире, терпіння, міцних нервів та Божого захисту!
Дякую за вашу службу!❤️
Володимир Забудський, Ой! Які гарні новини! Біжу читати)))
Насправді, я просто вражена вашою працездатністю навіть в тих умовах, в яких ви це робите! Ви величезний молодець)))
Глава 23. Різні і близькі
Цікаво, як би все склалося, якби ми всі тоді повірили не в шашлики у травні, а в апокаліптичні віщування?
Які різні сестри, хай і двоюрідні. Марго - та ще штучка, побільше б такої молоді, може б було простіше переконати наше закостеніле суспільство. А от Сашу по-людськи шкода. Бо мати таку матусю - то прокляття на все життя.
Глава 22. Квіти життя
Точно так само, як Льоха, говорив про службу за контрактом і брат мого чоловіка, ніби його слова прочитала))) А ще сміявся: у нас все, як завжди: кругле - носить, квадратне - котить)
І справді Сумщина не могла повірити, що на її територію можуть вторгнутися, це все тоді видавалося суцільним ідіотським жартом...
Цікаво, чи поведеться Славік на пропозицію Елли?
А дружину Міська так шкода...
Ось я й дісталася до вас)
Великі розділи - якщо пропустив один, то вже потім треба шукати час, щоб надолужити, ковтнути все одним махом. Знаю, що не мені жалітися на відсутність часу, тому одразу ж прошу пробачення, але такі ми вже тут в тилу, розслаблені. Молимося тільки, щоб знову не почали напружуватися.
Отож, глава 21. У останній вагон.
Щоразу вражаюся, як тому Миськові вдається щоразу виходити сухим із води.
Про ставлення до "донецьких", то ви маєте рацію, і справді їх не надто любили на теренах України, хоча дурнів вистачає всюди, і донецьких, і галицьких, і слобожанських, то не залежить від місця проживання.
А ще, у нас на Сумщині, принаймні там, де я живу і звідки родом, теж говорять "тремпель")))
Дякую вам за творчість! Бережіть себе!
Перше - трохи видихнула, побачивши біля обкладинки бажаний "плюик... "
Зберегти барви і півтони, проходячи крізь саме пекло війни, коли світ колеться на чорне і біле, не кожному дається... дякую за мужність ... і продовження.
Людмила Гриценок, Дякую, дуже приємно, що продовжуєте читати
Сподіваюся, Володимире, з вами все добре. Це найголовніше. Хвилюємося. А проди чекатимемо скільки треба
Володимир Забудський, От тільки винити себе не варто. Ви заслужили на зовсім інші почуття. Знаючи, в яких умовах автор, ми, читачі, тривожтмося не за книгу ( буде у Вас час, то буде й книга), а за Вас.
З вдячністю
є щось зухвале й інтригуюче в тому, як ви вписуєте реальних людей у ваш твір: Дугіна, Пригожин й інші пропагандисти. Ти вже знаєш їх бекграунд, як вони закінчать своє життя :) і маєш своє ставлення до них, і від того, інші герої теж здаються реальними, живими. Цікавий та сміливий літературний хід
Володимир Забудський, хай так і буде. тож, бажаю творчих успіхів та можливості писати й тішити читачів
Сподіваюся з автором все в порядку, чомусь довго не було оновлень...
Оксана Дичка, Дуже Вам дякую за ці надзвичайно актуальні побажання) Я би не сказав навіть, що зараз попіджимали - вони весь час були піджаті. Зараз, може, трохи ще впливає недоукомплектованість, людей не вистачає. Вихідних немає, є тільки дві невеликі відпустки на рік, і трохи вільного часу вечорами (і то не завжди, а залежить від обстановки на ділянці). Але, кого тягне писати - той завжди знайде на це хоч трохи часу. У Шевченка ж була "Захалявна книжечка", а у ті часи служба навряд чи була легшою. Якось воно буде, прорвемося!
почала читати ваш роман і отримую велике задоволення. Характери героїв багатогранні й повні, а ще цікаво перегукуються між собою. Імпонує стилістика викладу. Загалом, читати цікаво. Бажаю творчих успіхів
Володимир Забудський, дякую
Не знаю, що краще і лаконічніше може охарактеризувати твір, аніж читацьке " з нетерпінням чекаю продовження")
Я чекаю.
В захваті від твору і від того, хто і в яких умовах його пише....
дякую, Володимире.
Людмила Гриценок, Дякую, дуже приємно отримати такий чудовий відгук) Буду робити все від мене залежне, щоб продовжити роботу над книгою і викласти тут нові розділи якомога раніше.
Одеса, як вона є))) А дядя Сьома - взагалі вогонь! Ох і пригод Ви йому відсипали, авторе))) А починалося все так рівно, розмірено...
Дякую за чудовий розділ!
Володимир Забудський, Дуже дякую Вам))) Мені дуже приємно, що Ви оцінили) Мене часто хвалять (не знаю, правда, чи варте воно похвали?) за лаконічність, та я теж ледве вклалася) Теж сподіваюся, що буде цікаво, ну принаймні одна з лекторок то взагалі неймовірна, нещодавно була на іншій її лекції.
Ой, про "уроки брати" - зашарілася))) Але дуже приємно. Та я б краще у Вас повчилася так глибоко прописувати персонажів і обставу, як це робите Ви)
Старі знайомі Сашко з Галею) Все дужче починаю сподіватися, що у них складуться романтичні стосунки.
І одеський колорит! Вам вдалося так достовірно його описати - діалоги просто шикарні! - що я у захваті!)))
Дякую за емоції!
Тетяна Овчіннікова, Радий, що Вам сподобалось про Одесу. Старався, бо колорит цього міста дуже люблю)
І знову нові герої, нові думки...
Чесно кажучи, до повномасштабного поділяла думки Івана Макогона, про що зараз соромно зізнаватися. Але що вже є, війна добряче відкрила очі!
Знову з цікавістю пригадувала, у якій ситуації зустрічала вже Макса Грача, та з усмішкою читала про родичів уже добре відомої нам Люби)))
Дякую, як завжди, неперевершено!
Тетяна Овчіннікова, Дякую) Дуже радує, що Ви помітили та відзначили ці тоненькі ниточки, якими персонажі пов'язані між собою) Це одна із "фішок" цього твору - ледь не всі герої пов'язані, як не прямо, то через кілька "рукостискань".
Старе-добре бюрократичне пекло. Аж затрусило від реалістичного занурення від Вашого опису)
Як вміло Ви поєднуєте, переплітаєте шляхи таких різних людей з найвіддаленіших куточків. Я в захваті)))
Дякую!
Володимир Забудський, Ваша книга настільки прекрасна, що від неї неможливо відірватися. І велика кількість персонажів - це тільки плюс для неї! Цікава доля кожного з них, і з часом стає частішим бажання побачити, як же вони будуть поводитися після вторгнення, що на них чекає? Буває, читаєш про когось з персонажів - і раптом осяяння: стоп, я ж вже зустрічала його чи її в отому розділі. Як от племінниці Жанни Степанівни, комунальної працівниці з Енергодара, Аня й Тая, яких ми зустрічали на початку роману) І усміхаєшся, бо наче ж уважно читаєш, все і всіх пам'ятаєш)))
Дуже сподіваюся, що Ваша ґрунтовна праця обов'язково знайде свого читача. Вона того беззаперечно варта!
А ось і колаборанти повилазили...
Все мене цікавила думка, що в них у головах, що вони зважуються на подібні кроки? Дякую, після прочитання стало ясніше. І огидніше.
Націоналістів і русофобів і справді в Україні було не так багато. До повномасштабного вторгнення. А тепер - ледь не у кожному дворі чи квартирі.
Щиро вдячна за цікаве продовження!)))
Тетяна Овчіннікова, Дякую. Намагався показати дуже різних персонажів і різні точки зору, в тому числі й ті, які мені особисто абсолютно не близькі і огидні. Радий, що Ви знаходите книгу цікавою)
Як же гарно були промиті голови в усіх пропагандою совка. І як складно її викорінювати з тих голів! Добре, що лишилися такі люди, як Броніславич, я впевнена, що він принесе багато користі армії у протистоянні кацапській навалі.
Дякую за ще один чудовий розділ!
Тетяна Овчіннікова, Вам дякую, що продовжуєте читати)
Нові герої і нові проблеми... І справді, що тоді, що, на жаль, і тепер ми звикаємо до війни, живемо своїм ситим життям і не задумуємося, якою ціною нам це дісталося!
От нас, ідіотів, і трусить час від часу! Ех...
Хоч, сподіваюся, зміни в суспільстві все ж відбуваються, хоч і не так швидко і кардинально, як би того хотілося.
І знову - сердечно дякую, що підіймаєте такі важливі теми і змушуєте думати❤️
Тетяна Овчіннікова, Дякую, приємно, що і цей розділ Вам сподобався)
О, побачила ілюстрації. Клас!
Володимир Забудський, З ШІ домовитися, то тре' мати залізні нерви. Я зберігаю всі притомні картинки, навіть якщо вони не підходять до тексту. Бо буває так, що тут не годиться, а до іншого твору цілком підходить. Я навіть подумала, що можна авторам мінятися, якщо у когось є щось зайве.
Читаю і не припиняю захоплюватися, які яскраві образи ви створюєте! Цікаво було б дізнатися, що сталося з цими людьми під час повномасштабного вторгнення. Передбачити це, звичайно, можна, але цікаво куди заведе їх фантазія автора.
Виловила в тексті, починаючи з 8 розділу, кілька "бліх", роздусіть їх, якщо матимете час і бажання ))
Був старше (старшим) її (зустрічається двічі) - був старшим за неї.
Прозора тюль - тюль чоловічого роду, отже прозорий.
Обідився - образився.
Оспорює - заперечує.
Вдобрений - можна і так сказати, але милозвучніше - підживлений.
Не боязкого десятку (калька з російської) - не з полохливих.
Яке ішло, таке й здибало. Може десь так і кажуть, але не на Тернопільщині. Там побутує "Яке їхало, таке й здибало". Втім, це не помилка.
Копієчна зарплата - копійчана.
Вертітися - крутитися (про ділків).
Воєнний - якщо про людину чи одяг, то військовий. Якщо конфлікт, то воєнний.
Володимир Забудський, О, так, життя вносить зміни у мову, можливо "воєнних" я пропустила, бо сиджу ж в спокійному місті. А суржик на Галичині завжди був. Русько-польсько-украйонський, як казала моя бабця.
Дуже політичний розділ вийшов, так чітко все по поличках розкладено, всі позиції героїв зрозумілі, та й ситуація окреслена достовірно, на мою думку.
А "полуничка" потішила)
Окреме слово про Степанівну, у якої отой совок так і лишився у голові. І багато ж їх таких на теренах України, досі трапляються...
Дякую) Як завжди - неперевершений розділ)
Тетяна Овчіннікова, Дякую Вам на доброму слові!)
От бувають такі люди: ти йому плюй у вічі, а він каже "Дощ іде"))) І в кожній же сім'ї свої негаразди, свої перипетії... Подружки сподобалися, такі прямо реальні вийшли.
Та й взагалі все забуваюся зазначити, які у Вас глибокі, пропрацьовані, не картонні персонажі виходять. А їх же так багато, і кожен - особистість. Віриш їм беззаперечно!
Аж ось і дзвони згадалися))) А я все думала, як ви обіграєте назву. Гарно вийшло, з глибоким сенсом. Та ще й оті закадрові повідомлення зі стрічки новин дуже вміло нагнітають атмосферу. Уже просто в повітрі вирує напруга.
Дякую дуже-дуже ❤️
Володимир Забудський, Зв'язок з реальністю у Вас виходить максимальний! Ніби машина часу, яка переносить у минуле) Супер відчуття! Хоч і не скажу, що після кожного розділу приємне, проте ду-уже важливе і необхідне. Враження від книги - фантастичні!
Такий мирний, романтичний розділ вийшов! А згадка Ліни Костенко розчулила до глибини душі. Як же щемливо читати про розмірене життя, знаючи найголовніший спойлер...
Дякую, як завжди, неперевершено! І дякую Вам, Володимире, за колосальну працю, яку ви вклали у написання! Чекаю на продовження)))
Тетяна Овчіннікова, Дякую) Приємно, що ця глава вам сподобалась. Вона дійсно більш мирна і спокійна, аніж багато попередніх. У початковому задумі її взагалі не було, чесно кажучи. Та в якийсь момент захотілося приділити Сашкові та Галі трохи більше часу на сторінках книги.
Скажу чесно: в деяких місцях підгорає. В Україні не все так і погано було. Особливо у порівнянні з тим, що зараз відбувається
Володимир Забудський, розумію
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати