1 590
Анотація до книги "Дзвонять дзвони"
Роман про події, що безпосередньо передували 24.02.2022. Серія тісно і часом несподівано пов’язаних між собою нарисів із життя досить великої кількості людей із різних куточків нашої країни, кожен зі своєю унікальною історією. Від канадського журналіста українського походження, який приїхав на історичну Батьківщину висвітлювати чергове загострення до ностальгуючої за Радянським Союзом старої вчительки історії, що мешкає в окупованому місті. Кожен заклопотаний особистими проблемами, драмами і мріями. І все це на тлі реальності, яка стрімко котиться до прірви, що ми її воліємо не помічати.
ЗАСТЕРЕЖЕННЯ. У книзі містяться сцени, які можуть справити гнітюче і тяжке враження на людей, травмованих цією жахливою війною. Не читайте її зараз, якщо відчуваєте, що не готові до цього.
ЗАСТЕРЕЖЕННЯ. У книзі містяться сцени, які можуть справити гнітюче і тяжке враження на людей, травмованих цією жахливою війною. Не читайте її зараз, якщо відчуваєте, що не готові до цього.
“Щоб зрозуміти війну треба дослідити її витоки. На мою думку, автрору це вдається з неймовірною точністю. А подача матеріалу в художній формі робить книгу до того ж ще й дуже цікавою.”
Зміст книги: 42 глави
Останнє оновлення: 7 дн. тому
94 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиРозділ 41. Як багато людей ви переплели у цьому розділі! У вас так фантастично виходить сплутати різних особистостей та найвіддаленіші куточки України - що я просто у захваті!
І нагнітаєте ви просто неперевершено!
А початок про Микуличин змусив усміхатися))) Люблю ті краї)))
Дякую за вашу працю!
Володимир Забудський, Вельми вдячна
Розділ 42.
З одного боку турбота чоловіків про юну дівчину імпонує, але з другого - тягне шовінізмом) Але все ж я на стороні Відьмака, а не командира)
Так приємно, що ви вплітаєте клаптики історії до свого роману, як-от про Болбочана (сама дізналася про нього лише нещодавно).
Сашко і Галя... Дійсно, не у тому місці і не у той час. І від того так прикро на душі!
Дякую! Знову у саме серденько ❤️
Тетяна Овчіннікова, Дякую, дуже радий, що вам сподобалось)
Розділ 40. І знову віра не дає зародитися чомусь світлому та ніжному, що могло б прорости... Хоча, напевно, ні, знаючи, що відбудеться вже за три дні, навряд чи проросло, але хоч би мало шанс.
Бельбек - просто краш)))
Дякую!
Тетяна Овчіннікова, Дякую, радий, що ці розділи не залишили вас байдужою) Працюю над новими щовечора, коли є хоч трохи часу, і дуже націлений завершити книгу до третьої річниці від початку великої війни та своєї служби. Тож чекайте оновлень вже незабаром
Закинула в бібліотеку твір після рецензії Єви, ніяк не доходили руки почитати . Але зараз ніби дозріла, і просто вражена наскільки все чудово написано. Погляд на життя ніби під другим кутом, поки прочитала лише перший розділ але вже зачарована.
Володимир Забудський, Ну зазвичай люблю почитати фентезі за його казковість. Але також ціную твори з глибоким сенсом такі як "100 років самотності"
Розділ 39. Ох і складне у Свєти життя...
Але блін! Ота фанатична віра от зовсім не допомагає і не приносить полегшення. Завжди дивувало: от треба страждати тут і зараз, щоб потім, десь там, хрін зна де, мати щастя... Так, мене зараз понесе)))
Тому дякую за розділ, який викликав таку бурю емоцій! Та і взагалі до ваших "Дзвонів" не виходить ставитися байдуже. Дякую за вашу працю)))
Ох який інший ракурс у другому розділі на відмінну від першого. Ого! можна сказати здоровий цинізм, але таке життя. Пісенька я не така без гострого розуму, певної долі підрахунку та навіть везіння часто призводить до сумних наслідків. згодна
Тетяна Рибак, Дякую) У цій книзі я намагався показати життя із дуже різних точок зору, деякі з яких мені особисто дуже близькі, інші - космічно далекі. Але чим є наше життя, як не сумою вчинків та рішень величезної кількості людей, зовсім не схожих одне на одного, із дуже різними мотивами, цінностями, переконаннями? Сподіваюсь, що такий формат викладення буде вам цікавим.
Розділ 38. Ви так достовірно описали сповідь і "скрєпне" ставлення того попа, що аж плюватися хочеться! Браво!
А Гріша - прям "подарунок"!
Тетяна Овчіннікова, Дякую) Дуже радий, що ви дісталися вже й цих розділів. Деякі персонажі, які були лише неясними тінями у моїй задумці, несподівано зажили досить яскравим життям, коли дійшло до їх перенесення на сторінки роману. Навіть довелося приділити їм дещо більше часу, аніж планував (тож у наступних розділах ви з деким з них ще зустрінетесь).
розділ 20 багато цікавих питань до одеситів хоча як ми з'ясували більшою частиною вони досить непогані люди, є окремі гниди, але де їх немає
анатолій Чумак, Радий, що продовжуєте читати) Намагався показати життя і погляди на нього з дуже різних боків, красивих і не дуже, а часом суперечливих. Приємно, що ви знаходите це цікавим.
Розділ 37. Як цікаво доля зводить двох таких зовсім різних людей. Якби ж то у них було більше часу чи можливості пізнати одне одного!
А такі прибабахані, як та жінка, є, мабуть, усюди! І від цього стає так прикро на душі!
А вже ті безкінечно стурбовані міжнародні організації. Ех!..
Дякую!)))
Розділ 36. Так, певно, не можна, але мене усміхнула згадка про крейсер "Москва". А потім і про військовослужбовців, які на ньому служать.
Брат проти брата... Скільки їх таких?
Дякую!)))
розділ 19 Дякую вам пане Володимир за цікавих колоритних і дуже живих героїв наче проживаєш з ними усі їхні перипетії і емоції а зимова Одеса все ж цікава хоча я там зимою ніколи і не був
розділ 18 я в той час теж відчував що щось насувається але нічого не розумів був ще досить наївним і жив не дуже веселе але непогане життя
розділ 17 на жаль таких функціонерів ще досить, багато, але переважно в наших соцслужбах на даний момент більш чуйні люди, задовбані рутиною і кукучою папірців але все ж кращі люди ніж описані в розділі
розділ 16 ненавиджу зрадників в будь-якому вигляді
розділ 15 старі пердуни більша частина з яких ні на що не годна але є між ними окремі ті які не забули що таке гідність
розділ 14. чи відчували, думаю багато хто відчував, чи вірили, набагато менше вірили, чекали, коли, чи усвідомлювали можливі масштаби, думаю що ні
розділ 13 які різні люди але які в якійсь мірі схожі думки
розділ 12-й про нездорові стосунки які прикриваються якоюсь благочинністю хоча родичів деяких і друзів просто в якийсь час потрібно послати до біса і припинити з ними спілкування
анатолій Чумак, Дякую за коментарі, дуже приємно, що так швидко здолали аж 12 розділів)
Розділ 35.
Дуже щемливий вийшов розділ! Серце кров'ю обливається, коли точно знаєш, що саме чекає на героїв уже за пару днів! Такі вони у вас глибокі, кожен зі своєю історією, вийшли. Відьмак із Соколиком найдужче запали в душу! Але кожного з них хочеться обійняти і побажати стійкості, мужності і Божого захисту!
А поки побажаю всього цього вам! Дякую❤️
Тетяна Овчіннікова, Дякую за добрі слова та підтримку) Радий, що новий розділ вам сподобався
розділ 11 про розуміння чи нерозуміння іноземцями українського контексту і про здорові адекватні нормальні стосунки і дивне їх сприйняття деякими людьми
розділ 10 британці мені продовжують подобатись а німці французи і американці як завжди і всі вони дбають про свій інтерес я вважаю що нашим людям ніколи про це не варто забувати
розділ 9 був колись у Криму, але на жаль майже не пам'ятаю цього, це було більше 17 років тому А мені лишень 22, хоча що там було дуже багато російськомовних і безпосередньо росіян спогади залишились А про кримських татар взагалі ніяких, хоча мало би бути взагалі навпаки, сумно це.
розділ 8 і справді сіра зона тоді на окупованих територіях і на прилягаючих до них було багато різного хоча насправді що тоді та й тепер на окупованих було багато нормальних людей які не змогли виїхати або і не схотіли з якихось особистих причин
розділ 7 багато хто навіть серед наших громадян навіть обізнаних в тому які за поребриком мрзоти живуть не вірив в те що буде повномасштабна війна
розділ шість дуже цікавий люблю британців от просто так.
п'ятий розділ досить цікаво було слухати ймовірні емоції дійових осіб з огляду на те що з ними в подальшому сталося
четвертий розділ хоч це всього лиш уявна ситуація але цілком і повністю можливо я вважаю можливо не в такій формі але стимиш огидними ідеями припущеннями і планами
третій розділ яскраво нам демонструє, те що пропаганда дуже швидко інфікує людей, особливо якщо вони її споживають постійно і не аналізують, болотяні ці цим яскраво відрізняються, хоча у нас теж таких дуже багато в порівнянні звичайно набагато менше чим там , у цьому ще важить дуже багато інформаційний простір в якому крутиться людина
другий розділ демонструє ставлення окремо взятих чоловіків до жінок як до речі яку можна купити дешевше або дорожче
перший розділ ех на жаль дуже багато з наших співвітчизників до 24 лютого а багато і після не були такими як Галя
В мене також була така ідея . Я ще й колаж зібрала
Володимир Забудський, Я надто важко пережила це і продовжую переживати. Якщо чесно мене ніби це не торкнулося мій будинок цілий, всі живі але я надто важко це переживаю . Війна змінила мене. І думаю, що я колись напишу про це. І почати це потрібно з зимового ранку коли всі ще спали.
Розділ 34. "Якщо візьме швидко та впевнено, усі змиряться та втруться" - це дійсно було би так, вони мали величезну рацію. Не врахували лише, що українці повстануть, усі без розбору.
Олексій викликає щире захоплення і повагу!
Дякую ще раз і за подароване задоволення від читання, і за підняту важку тему!
Володимир Забудський, Будемо. Тим живемо.
Не вмію я писати красиво. Але на фб посилання закинула (з текстом, на який спромоглася). Бо несправедливо мізерна кількість читачів як на такий потужний твір...
https://www.facebook.com/share/w3gdPFMQnjwtj7VM/?mibextid=WC7FNe
Людмила Гриценок, Людмило, мені і так надзвичайно приємно, що ви регулярно читаєте і коментуєте мій твір. А на те, що ви порекомендуєте незавершену книгу невідомого автора у Facebook - я й сподіватися не міг. Дякую за таку довіру та підтримку. Зроблю все від мене залежне, аби не надто затягувати завершення книги. Зрештою, лишилось не так і багато у порівнянні з вже написаним.
Розділ 33. Як виявилося, вони навіть не вигадували нічого про "бєндєравцев", лишень тільки приписали власне ставлення до українців, власні вчинки та "подвиги" у своїй пропаганді. Так і хочеться висловитися отією конструкцією із зірочками!
Як страшно уявляти, що було б, якби їм вдалися ті плани. І яке щастя, що українці все ж вистояли!
Дякую вам величезне)))
Настільки ваш твір душі торкається, що навіть слів бракує описати!
Тетяна Овчіннікова, Дякую, мені надзвичайно приємно, що твір не залишив вас байдужим, бо писати його нелегко, у тому числі й з емоційної точки зору, часом я себе питаю "Навіщо я це взагалі роблю?", і для мене дуже важливо, як твір відгукується у читачів.
Розділ 32. Ви й далі продовжуєте майстерно нагнітати, ніби машиною часу закидаючи у минуле майже трирічної давнини. Супер!
Вагання героїв, їхні роздуми - читаєш, і ніби перебуваєш поряд з ними.
А Виноград точно не заслуговує на такого сина!
Як же нам всім тоді не хотілося вірити, що вторгнення можливе...
Дякую вам за такий грандіозний труд! З нетерпінням чекатиму його й на папері!
А вам - сили, міцності та стійкості! І Божого захисту від бісової навали!
Тетяна Овчіннікова, Дякую, дуже приємно, що продовжуєте читати. Вибачте, що із таким запізненням відповідаю, деякий час не було можливості тут бувати.
Знову я відстала від життя і пропустила аж три розділи смаколика!)))
Виправляюся)))
Отож, розділ 30. Баїр... От умієте ви, пане Володимире, змусити задуматися. Ні, ненавидіти те болотяне поріддя не перестаєш, проте... Як виявляється, там теж люди служать. Цікаво тепер, як вони себе проявлять під час вторгнення, що робитимуть?
Особливе захоплення тому, як ви передаєте мовлення персонажів! Вони ніби наживо говорять, з усіма отими зірочками. Дякую)))
Володимир Забудський, Знаєте, аж соромно стало, що ви на передовій примудряєтеся писати ці розділи, а мені ще час треба знаходити, щоб їх прочитати ':-)
Дякую вам уклінно! І за захист, і за ваш твір! Він фантастичний!)))
Розділ 31. І знову ви мене приємно дивуєте! Цього разу описом тієї тюремної "романтики". Я вражена глибиною ваших знань та проведеною роботою! Так достовірно, як на мене, все описано! А Винограда знічев'я добряче закинуло у роздуми та спогади.
Дякую! Як завжди, дуже захопливо)))
Тетяна Овчіннікова, Дякую, дуже радий, що книга продовжує залишати у вас приємні враження. Сьогодні виклав ще й 33 розділ. Завтра о шостій вечора - з'явиться 34, крайній з наразі написаних. Досі не знаю, чи зможу здійснити свій план завершити книгу до Нового року. Але зроблю все від мене залежне, наскільки дозволяє служба. Роман має мізерну кількість читачів, мабуть, жанр все ж трохи не-букнетівський. Але, як то кажуть, якість важливіша за кількість. Тому обов'язково дочекайтесь завершення)
Вітаю, Володимире! Рада бачити, що ваша книга поповнюється. Це вже справжня епопея! Там сюжетів не на один фільм. Каюсь, я трохи відстала в читанні (та й в написанні власних книг), але сподіваюсь надолужити.
Єва Ромік, Дуже дякую)
Дякую, що знаходите час писати. Наче день за днем проживаються в процесі прочитання передвоєнні будні людей і людисьок... різні грані того механізму, що закручував у пружину наш дуже відносно мирний світ . Живуть собі люди, кожен в своєму звичному світі, і ніби нічого особливого чи аж такого нового й не відбувається, але наш " погляд з майбутнього" вже бачить де і як "анєчки проливають олійку... "
Людмила Гриценок, Дякую, це ви дуже влучно написали. Дуже приємно, що продовжуєте слідкувати за книгою, і що вона не залишає вас байдужою.
Як же я тішуся, коли бачу оновлення від вас. Як ви тільки примудряєтесь працювати, не уявляю, ще в такому темпі.
Володимир Забудський, Книга ваша суперова, її обов'язково будуть читати. Просто зараз загальний рівень пригніченності зріс, от і читають люди набагато менше. У деяких авторів від того навіть депресняк стався, бо не пишеться коли не читають. А ви молодець, приклад для всіх. Відпускайте минуле швидше і нехай Господь береже вас і в теперішньому і в майбутньому.
Атмосфера нагнітання у цьому розділі передана з філігранною майстерністю! От наче ж пережили те все, знаєш наперед результат, але все одно серце стискається у передчутті! Дуже сподобалося)
А "болгари васхітілісь" прямо змусило реготати)))
Володимир Забудський, Дякую вам величезне за таку ґрунтовну працю, яка просто чіпляє і не відпускає від себе! Звісно ж чекатиму на нові розділи, але основне, що хочу сказати: бережіть себе!
А ось вилізли і ще одні безпосередні учасники нападу, браві тіктокери. Як же вони лише переконали себе у власній правоті! Як глибоко кацапська пропаганда запустила свої корені в усі поневолення народи!
Дякую!)
Кожен викручується як може, аби тільки вберегти свою дупу. Ось і Татьяна тримається за тепленьке місце.
Як багато вона у своїх думках розкрила підступних планів. І як прикро, що багато з них, особливо на півдні, тим проклятущим кацапам попри спротив вдалося досягти!
Дякую за продовження! І за задоволення від вашого авторського стилю)))
Ура, оновленя! Біжу читать!
Людмила Гриценок, Дуже приємно, що чекаєте на оновлення) Сподіваюсь, нові розділи вам сподобаються. В мене написано ще кілька, викладатимуть їх щодня о 18:00 протягом найближчих кількох днів.
Дивне відчуття - читати про особистостей (людьми їх язик не повертається назвати) з-за парєбріка. За ці два з половиною роки настільки звикла їх ненавидіти, що тепер, читаючи про Татьяну та її доньку, виникає дисонанс у душі. Бо співчувати їм не хочеться, а виходить, що співчуваєш...
І це просто неймовірно шикарно! Бо ви своїм романом викликаєте такі різноманітні почуття, що хочеться ще і ще)))
Я вже й забула, настільки захоплива ваша творчість, коли відкриваєш текст і вже не можеш відірватися, поки не побачиш "Далі буде..."
Дякую вам!)))
Тетяна Овчіннікова, Не уявляєте, як мені приємно читати ваші коментарі. Цей твір пишеться набагато складніше, аніж усе, що я створював раніше, оскільки. Адже тут я намагаюсь зображувати справжніх живих людей, і зображувати, наскільки можу, правдиво. Бо у всіх є своя історія і свої мотиви, які привели їх на ту чи іншу роль в цих страшних подіях. І кожен, навіть ворог чи злочинець, якось для себе виправдовує свої вчинки. Дуже тішуся тим, що персонажі викликають у вас стільки вражень (нехай і не завжди приємних), адже це означає, що вони вийшли якраз такими, як я і хотів)
В мене залишилось "у заначці" ще три глави. Викладатиму їх відзавтра щодня о 18:00, аби книга хоча б трохи з'являлась у оновленнях. Бо якось дуже бракує їй популярності навіть у порівнянні з моїм власним науково-фантастичним романом.
Дякую ще раз, що залишаєтесь моєю постійною читачкою. Я дуже це ціную)
Глава 24. Коли слова безсилі
Історія Саші зачепила за живе, бо дуже перегукується з моєю власною)))
А от на тему української літератури дискутувати можна до сивини у скронях)
Цікавий образ Дари. Попри всю ненависть до проклятущих сусідів, ця дівчина викликає симпатію.
Дякую за такий глибокий твір! І чесно-чесно чекаю на його продовження!)))
Сил вам, пане Володимире, терпіння, міцних нервів та Божого захисту!
Дякую за вашу службу!❤️
Володимир Забудський, Ой! Які гарні новини! Біжу читати)))
Насправді, я просто вражена вашою працездатністю навіть в тих умовах, в яких ви це робите! Ви величезний молодець)))
Глава 23. Різні і близькі
Цікаво, як би все склалося, якби ми всі тоді повірили не в шашлики у травні, а в апокаліптичні віщування?
Які різні сестри, хай і двоюрідні. Марго - та ще штучка, побільше б такої молоді, може б було простіше переконати наше закостеніле суспільство. А от Сашу по-людськи шкода. Бо мати таку матусю - то прокляття на все життя.
Глава 22. Квіти життя
Точно так само, як Льоха, говорив про службу за контрактом і брат мого чоловіка, ніби його слова прочитала))) А ще сміявся: у нас все, як завжди: кругле - носить, квадратне - котить)
І справді Сумщина не могла повірити, що на її територію можуть вторгнутися, це все тоді видавалося суцільним ідіотським жартом...
Цікаво, чи поведеться Славік на пропозицію Елли?
А дружину Міська так шкода...
Ось я й дісталася до вас)
Великі розділи - якщо пропустив один, то вже потім треба шукати час, щоб надолужити, ковтнути все одним махом. Знаю, що не мені жалітися на відсутність часу, тому одразу ж прошу пробачення, але такі ми вже тут в тилу, розслаблені. Молимося тільки, щоб знову не почали напружуватися.
Отож, глава 21. У останній вагон.
Щоразу вражаюся, як тому Миськові вдається щоразу виходити сухим із води.
Про ставлення до "донецьких", то ви маєте рацію, і справді їх не надто любили на теренах України, хоча дурнів вистачає всюди, і донецьких, і галицьких, і слобожанських, то не залежить від місця проживання.
А ще, у нас на Сумщині, принаймні там, де я живу і звідки родом, теж говорять "тремпель")))
Дякую вам за творчість! Бережіть себе!
Перше - трохи видихнула, побачивши біля обкладинки бажаний "плюик... "
Зберегти барви і півтони, проходячи крізь саме пекло війни, коли світ колеться на чорне і біле, не кожному дається... дякую за мужність ... і продовження.
Людмила Гриценок, Дякую, дуже приємно, що продовжуєте читати
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати