Я завжди отримувала те, чого хотіла.

Нову сукню? Будь ласка.
Машину? Без проблем.
Чергову витівку, після якої інші батьки забрали б телефон на місяць? Мій батько просто мовчки оплачував наслідки.

Я звикла до цього.

До грошей. До свободи. До того, що двері відчиняються переді мною лише тому, що я — Єва.

Я ніколи не думала, що одного дня всі ці двері зачиняться одночасно.

— Ти їдеш до військової академії.

Тоді я ще сміялася.

Думала, що батько злиться. Що погрожує. Що за кілька годин передумає, як робив завжди.

Він не передумав.

За три дні моє життя, яке я так любила, залишилося позаду.

Я їхала до академії, переконана, що ненавидітиму кожну хвилину там.

Я ще не знала, що найбільше ненавидітиму не ранні підйоми, не форму і навіть не фізичні тренування.

Я не знала, що там буде Влад.