В світлі коментарів до мого попереднього посту у блозі виникло чергове питання. Та цього разу вже до моїх читачів. 

А про що, власне, я пишу? 

Дивне питання для автора, чи не так?) Та давайте я поясню. 

В моїх творах своєрідним міцним стрижнем незмінно слугує кохання. Однак, я завжди старалася закрутити персонажів у вирі подій, таємниць і несподіваних відкриттів. Тобто маю на увазі, що мої твори - це не лише поцілунки під місяцем, любовні драми і бурхливі примирення. Скажу більше, іноді, аби дочекатися того самого поцілунку, читатчу треба прочитати третину, а то й більше від книги. Хоча, як на мене, в житті так і має бути. Круто й ефектно звісно, коли персонажі цілуються на першій зустрічі, на ранок прокидаються разом, а під кінець книги, тобто десь через пару місяців, маємо щасливих молодят, і я й сама таке читаю. Та чи часто подібне в житті буває? 

А я намагаюся писати саме про життя. І мені здається, любов - це основа життя. Не тільки та, що між чоловіком і жінкою. Ще є любов між батьками й дітьми, братами й сестрами, до домашнього улюбленця в кінці кінців...

В цьому плані взірець для мене - Марі-Бернадетт Дюпюї. Десь вичитала, як її романи назвали сімейними сагами. Не знаю, чи має місце цей термін в літературі, але як на мене, підходить просто ідеально. Письменниця змогла гармонічно поєднати любов, сімейні взаємини і захоплюючі пригоди. Її персонажі ростуть, змінюються і нарешті беруть життя у власні руки. Ці історії зачіпають, бо вони саме про життя, а любов і пристрасть виступають його гармонічною складовою, без якої не було б і того життя. Словом, коли в мої руки потрапляє книга Дюпюї, я зникаю з радарів, аж поки не перегорну останню сторінку.  

Отож, питання насправді таке: Як ви, любі читачі, сприймаєте мої твори? Що це для вас: звичайні собі любовні історії чи таки щось більше?

P.S. Нагадую, що саме зараз я публікую новий твір "Я кохаю Вас, пане професоре". Викладення розділів регулярне, за графіком (вівторок, четвер та неділя). Також буду рада, якщо звернете свою увагу й на інші мої твори)