Знайомство з героями: Коли чернетка стає полем бою

Привіт. До прем'єри новинки залишається все менше часу. Сьогодні я хочу відкрити завісу і показати вам тих, чиї долі переплелися в барі «Палімпсест».

«Книга про те, хто має право редагувати життя Кіри: той, хто її купив, чи той, хто вирішив її захистити?» 

Кіра

Вона не обирала це життя. Її власні батьки зробили її валютою, розплатившись нею за свої помилки перед Тимуром Волковим. Для Організації вона — лише власність, яку треба повернути в клітку.

Максим

Власник бару «Палімпсест». Людина, яка бачила занадто багато темряви, щоб залишатися байдужою. Його справедливість — це не закон, це його особистий вибір у світі, де все має свою ціну.

Артем

Цей чоловік навчився посміхатися гостям і ідеально змішувати коктейлі. Але під фартухом бармена ховається той, кого бояться навіть ті, хто знає його найкраще.

Тимур 

Для Тимура немає поняття «любов» чи «свобода». Є лише «власність» та «структура». Він купує те, що йому подобається. І ненавидить коли йому відмовляють. 

Він купує те, що йому подобається. І коли батьки Кіри запропонували її як плату за борг, Тимур не вагався. Тепер він ненавидить лише одне — коли власність намагається втекти. 

Фрагмент історії: Об'єкт під захистом

— Пані Кіро, — промовив він, зупинившись біля стійки. Його голос був позбавлений емоцій. — Пан Волков дуже занепокоєний вашою відсутністю. Час повертатися додому.

Мої пальці зціпилися на рушнику так міцно, що побіліли кісточки. Страх, знайомий і липкий, почав підніматися від шлунка до горла. Я глянула на планшет — на камері №2 я бачила потилиці нападників. Макс дивився на це? Він зараз бачить, як мене забирають?

— Вона нікуди не піде, — раптом пролунав голос Артема.

Він навіть не підняв очей від лимона, який нарізав для прикраси келихів. Ніж продовжував рухатися з ідеальною точністю. Громила Тимура коротко реготнув, глянувши на Артема як на набридливу муху:

— Хлопче, йди краще змішай комусь мохіто. Це розмова для дорослих.

Він простягнув руку через стійку, намагаючись схопити мене за зап’ястя. Я мимоволі заплющила очі, готуючись до ривка, що поверне мене в пекло. Але замість цього почувся короткий, сухий хрускіт.

Я розплющила очі. Артем більше не посміхався. Його погляд... він став порожнім. Наче хтось вимкнув у ньому людину і залишив тільки функцію. Він тримав руку громили однією рукою, вивернувши її під неприродним кутом. Ніж, яким він щойно різав лимон, тепер притискався до сонної артерії нападника.

— Помилка ідентифікації, — прошепотів Артем. Його голос був позбавлений будьякої теплоти. — Об'єкт під захистом. Рівень загрози — критичний.

Підписуйтесь на мою сторінку, щоб нічого не пропустити. Новинка зовсім скоро буде на сайті.

Всім гарного дня.