Дорогі автори! Хто пише вірші? Думаю, що майже в кожного автора знайдеться хоть один маленький)
Хотіла додати у групу знову вірш Ліни Костенко(дуже подобається мені), а потім подумала, що можна додати вірші авторів litnet.
По бажанню звісно) Додавайте у групу або сюди, я перенесу у групу.
Цікаво почитати.
Дякую за увану!
(Група автори litnet)
43 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиНагадаю, що нещодавно серед жанрів Litnet з'явився розділ "Поезія" (в "Різне"). Можете додавати туди свої твори, вибравши відповідний жанр :)
Коментар видалено
Не падають рядки на аркуш просто,
Вони народжені спочатку з почуттів.
Їх в голові плекали і цінили
А потім народили з вуст німих.
Не можна просто написати вірш,
Не відчуваючи того, про що говориш,
І стати знаменитим лиш словами,
Не перейнявши досвіду ділами.
Шедевр не з'являється з нічого
Це результат тяжкої праці.
Та визнання не подарунок долі,
Його з зусиллям треба виривати .
Готовим бути до засудження людьми,
Бо ми ж серед митців, як крапля в морі,
Бути у ТОПі можем від нудьги,
І більшість думає, що він знаток у стилі.
Та доля розставляє по місцях,
І крутість визнається в дії,
Бо почуття словами передати,
Це те мистецтво, що не кожен вміє.
Helen. 11.07.2019.
Машка, Дякую)))
"Намалюй"
Намалюй мені пісню дощу, намалюй,
Щоб звучала тихо-тихо...
Намалюй мені щастя, намалюй,
Щоб затьмило все лихо.
Намалюй мені радість, намалюй,
Щоб випромінювалась життєво.
Намалюй мені щирість, намалюй,
Щоб щирилось щомиттєво.
Намалюй мені сонце, намалюй,
Щоб усміхалося щоденно.
Намалюй мені життя, намалюй,
Щоб упивалася я щохвилинно...
Галина Гузовська-Корицька.
Вдячна.
МОЛИТВА.
Боже, милий, прости,
Що чуже я забрала.
Буду кару нести,
Бо ще раз покохала.
Не карай, не суди,
Не хотіла я цього.
Не шукала журби
Я для серденька свого.
Вся в тривозі тремчу,
Боже, що це зі мною?
Наче в прірву лечу,
Вниз лечу головою.
Знаю я, він -- чужий
І не мала я права.
Не карай, Боже мій:
Я його – покохала.
Тепер серце болить
І карається з муки.
Боже милий, прости,
До зір тягну я руки.
Боже милий, прости
Я ще раз покохала.
Знаєш Ти, з висоти,
Що чуже я забрала.
Дякую. Мені приємно, що Вам сподобалося.
Нехай дійсністю стане казка.
Загорни мене в ласку й ніжність,
Заховай у своєму серці.
Щоби казкою стала дійсність
І щоб було все — наче вперше.
Вперше були цілунки й сльози
І твоя незрівнянна ласка.
Розжени всі мої тривоги —
Нехай дійсністю стане казка.
Притисни мене міцно й ніжно.
Шепочи всі слова, що знаєш.
Бо кохань не буває пізніх,
Воно прийде, якщо чекаєш.
Дякую за Вашу високу оцінку.
* * *
Зелене листячко тріпочеться.
Щебече пташечка мала.
Пробігтися босоніж хочеться,
Доки не спала ще роса.
Спішу в широкий степ умитися.
Волосся в’ється на вітру.
Води б джерельної напитися.
Злетіти б на стрімку гору.
Промінням сонячним обгорнуся.
Нектар мов бджілка з віт зберу.
І серце радістю наповниться,
Що я в країні цій живу.
София Чайка, Дуже гарно!
Кордон реальності
Ми вже роками закриті у собі.
Вдумуючись у життя своє.
Ми вже давно живемо в мріях уві сні.
Ми часто думаєм про те, про все.
Про буття всього,що є навколо нас.
Ми інколи забуваєм про реальний світ.
Де мрії це лише припущення думок.
Ми забуваєм,що створені творити.
І продовжуємо жити у собі в надіях,мріях і бутті.
Здається,що все булоби кльово якби не кордон між реальністю і сном.
Тому згадай,що нам дано творити.
Твори свій сон і мрію у житті.
Бо час іде і риє тобі яму.
Можливо ти наступний в неї упадеш.
Тому твори і не дивися ні на кого.
В твоїх руках великий вибір.
І тільки ти здатний вибрати між тим, чи перетне твій сон і мрія, кордон реальності, чи ні.
Mak_Makers, Привдиво!
І ще знайшла в архівах))
Як за водою лист...
Усе минає - і любов, і радість.
Проходять заздрість, ненависть, журба...
Біжить ріка із юності у старість.
І клонить віти до води верба...
Південний вітер знов у падолисті
Верне тепло - і світяться гаї.
Уже з калини обнесли намисто,
Дуби ж дрімають в голубій імлі.
І сняться їм великі дужі крила,
Що геть несуть у райську височінь.
Сьогодні знов печаль мене накрила,
І кинула на душу легку тінь.
Як я жила - замріяна тобою,
Коли буяв навкруг травневий цвіт!
І ось стою, схилившись над водою,
Де листя падає і падає із віт.
Усе мине - і зрада, і розлука.
І дружба, і надія, й каяття.
Де розімкнулись раптом наші руки -
Там промайнуло чи не пів життя...
Між зорями, між горами, між сонцем
Живу, як є - звичайна і сама.
Лиш часом хтось постукає в віконце -
Я визирну... нікого там нема.
Де зараз ти? Яку плекаєш долю?
Літаєш, а чи ходиш по землі?
Спливає час, мов листя за водою.
Хитає осінь хмари-кораблі...
Мар'яна ДОЛЯ
Іса Тарк, Дякую!
Останній сон
З пораненим плечем і серцем, я
Лежу неподалік свого окопу.
І як без мене буде вся сім’я?
Ще меншому немає навіть року.
Бач, небо таке ясно-голубе.
І вітер тихий, мирний. Я не вірю,
Що біля мене кров МОЯ тече,
Що не побачу діток і дружину.
Перед очима пролетіло все життя.
Не думав, що скажу таке ніколи.
Вернувсь туди, де був іще хлоп’ям,
І , ніби, знов ішов додому з школи.
Як вперше цілувався,одружився,
Дитя своє побачив, обійняв.
І тут, здається сон мені приснився –
Я раненого друга підіймав.
А потім свист! І стало добре-добре…
Завмерло мить й поплило в танку.
Серпом під ноги й молотом у груди.
Відчув полину в горлі гіркоту.
Важкі повіки закриваю й бачу,
Як їду потягом додому, до ciм’ї.
В вагоні сам, а на пероні, наче,
Залишилися з роти всі мої.
Вони мені по-дружньому махали,
Ще й командир всміхався навздогін…
О ні! Тепер я знаю – ми прощались…
Та знайте, тихо нам, я не один.
Лиш звістку передайте: « Я чекаю»
Дружині,яка тужить й, знать, не спить.
«Та не спіши, кохана, я благаю.
Тобі ще жити за обох, і ще любить»…
Natalya Kolesnik, Сумно і трагічно!
всім привіт! попередній вірш має особливу тематику, а тут можна знайти інтимне - https://litnet.com/account/novels/view?id=152616
Такі гарні вірші, просто супер!
Може варто всім скластися та надрукувати збірку?
софа, Гарна ідея!
Уже скоро))
Серпень
Стоять дерева у коронах.
Ранковий стелиться туман.
Світанок споглядає сонях,
Перехилившись за паркан.
Ще тиждень-два -- і прийде осінь...
Затягне хмарами блакить.
А поки що безмежна просинь
Над світом втомлено лежить.
І хочеться цей день згорнути,
Як мушлю з моря, заховать.
Щоб потім, між морозів лютих,
Миттєвість кожну смакувать --
І сонця лагідний промінчик,
І стиглих яблук аромат,
І спів птахів, і барви квітів,
І неймовірний зорепад...
Нехай усе це з нами буде,
Приходить тихо в наші сни.
Щоб легше нам було у грудні
Чекати нової весни.
Senja Aleksandra, Дякую, мені дуже приємно!
Всі - дуже талановиті.
Я сюди коротеньке)
* * *
Широке поле, гай, ріка,
Де чиста крижана вода,
Ще не нагріта літнім сонцем,
Що загляда в усі віконця.
То все – чудовий, рідний край.
Де є веселка й водограй,
І люди працелюбні й щирі,
Що хочуть жити в дружбі й мирі.
Іса Тарк, спасибі:)
Не вкривайте своє серце кригою,
Не ховайте любов за гратами.
Будьте для життя завжди відкритими,
І нехай воно болю не знатиме.
Серце у нас наче квітка,
Не відчиниш, коли заманеться.
Воно мусить саме розквітнути,
Як кохання його торкнеться.
***
Пісня на репіді. Врізалась у душу.
Я тебе забуду. Хоч не хочу. Мушу!
Біль шалений. Замружені очі.
Солоні краплі на віях щоночі.
Серце вибухає. Спогади болючі.
Самотність торкається шкіри пекуче.
Кава не смакує. Сигарети теж.
Почуття зникають в полум'ї пожеж.
Думала, байдужості більше я не знатиму...
Знову це лайно. Але я з лопатою.
Іса Тарк, ну, да)) в мене є ще декілька, ось тут: https://litnet.com/uk/book/spravi-serdechn-b96510
мої тут:)
https://litnet.com/uk/book/tanok-dumok-b112579
Дякую:)
Іноді гарно скажеться,
Гарно тоді й запишеться,
Думкою так зав'яжеться,
Вузлика не залишиться.
Дякую.
ДОНЕЧЦІ
Не загуби в житті себе:
Шукай завжди, шукай щоднини
І доля, знай, знайде тебе.
Вона є в кожної людини.
Хай не страшать тебе роки,
Бо їх не так уже й багато
Зустрінеться тобі такий,
Що лиш тебе буде кохати
Не виплач, донечко, сльози,
Не повтори моєї долі.
Веселки є після грози,
Є цукру смак -- не тільки солі.
Дякую.
Талант.
Талант. Він є, а може нема.
Талант, як ковток дорогого вина
Нуртує у жилах, бушує у скроні.
Це, ніжна рослинка в долоні.
А інколи рветься на волю він птахом,
І музи кружляють над дахом.
І хочеться просто писати й творити,
Не зникнути в безвість, а щось залишити.
А може це смішно і високопарно,
Нескромно і зовсім негарно.
Шукати талант свій на схилі життя
У час цей непевний, непевне буття
Дякую
Ісо, я скину Вам пізніше)))
****
Покажи усім, що черства ти -
Мов земля що ніколи не вродить.
Покажи усім, що скупа ти,
На сльозинки що очі зводить,
****
Покажи усім, що німа ти,
І не можеш сказати люблю.
Покажи усім, що сліпа ти,
І не бачиш усю ту красу
****
Всі ми любимо прикидатись манекенами.
Коли зробить нам хтось дуже боляче,
Але згодом так і живемо ми,
На пластмасу себе перетворюючи
Ой, також знайшла свій, може стане в пригоді)))
казка(томенюк т.), Дякую за відгук) Дуже приємно.
Колись життя моє цвіло.
Тепер лиш сіра ностальгія.
Тепер воно лиш чорно-біле,
Немов кіно, немов кіно...
Колись я вірила в утопії.
Тепер вже ні. Тепер вже ні!
Тепер я - сива, сива копія.
Тепер - живу лиш уві сні.
Інакше в мене не виходить. Дякую за відгуки)
Досконалості у світі не буває,
Лиш краса примарна й нетривка
Душу й серце часом зігріває.
Може є у світі доброта?
Доброти у світі не існує.
Є лиш милість на єдину мить.
Є ненависть, що світи руйнує,
І є лють,що мов смола кипить.
Анна Шевченко, Гарно сказано...
Я всі, які більш-менш, закинула сюди, якщо ще потрібні https://irnarenko.blogspot.com/p/blog-page_82.html
Ірина Ярошенко, Дякую!
Самотньо й боляче душі .
Хоч тіло і думки постійно зайняті.
Ти відчуваєш це!
Тікаючи від себе далеко не втечеш,
Завжди вертаєшся на старт.
Звільни ту сутність й почуття!
Ти теж людина і помиляєшся ,і лаєшся.
Вдихни ковток повітря,
Будь щирою з собою,
Дозволь душі обирати вірний шлях.
Марія Диковицька, Рада що допомогла, тим більше що вірш справді гарний!
Мої тут:
https://alisaolgichbooks.blogspot.com/?m=1
Додам щось у групу
Алиса Ольгич, Обов'язково почитаю!
СОНЦЕ!
А яки, воно?
Як його, проміння долітають до землі?
Тай для чого?...
Лиш, для того,щоб зігріти наше коло.
Коло! Нашої землі!
А яки, воно, це сонце?
Хтось скаже, коло у вічному вогні!
Там вічне полум’я...
Там вічне пекло...
Там згине усе, живе чи мертве!
Сонце, а яки, воно?
Зіниця світла у вічній темноті.
Зіниця, яка приносить радість.
Очам людськім.
Зіниця, яка нас усіх, обігріває.
Воно і є!
Правдиве серце, нашої ЗЕМЛІ.
Bezkryli Ptakhy, Рада допомогти.
Давно не писала, так що це не нове, не судіть строго.
Проза життя.
Нехай не маю натовпу в очах,
В моїй душі лиш блискавки і грози,
Проте сама я оберу свій шлях,
В поезію перетворю життєву прозу.
Нехай немає принців і принцес,
Часи романтики вже щезли,
Але триває творчості процес,
А деякі лише тримають пензлі.
Не треба жити іншого життям,
Чужі рядки прописуючи знову,
Потрібно йти за власним майбуттям,
Роман життя писати по-новому.
Буяна , Дякую, я рада, що припав до душі.
Люблю поезію Ліни Костенко. Та із задоволенням прочитала б вірші авторів litnet. А це мій невеличкий внесок.
Я нізащо свій сон не зміняю на гріш...
Я нізащо свій сон не зміняю на гріш,
А вплету його в сонячні коси.
Я прокинуся трохи за тебе раніш -
І навшпиньках на кухню боса.
Відчиню я вікно, запрошу новий день,
Посміхнуся сусідці цікавій.
І я змовлюся, щоб розбудити тебе,
З ароматом ранкової кави.
Гучно радіо грає про щастя без меж,
Про кохання, про сльози і квіти.
Вип'ю кави гіркої і ти , любий, теж,
Щоб на долю поворожити.
Іса Тарк, Дуже вдячна Вам!
Будь ласка. Викладаю зі збереженням моїх авторських прав(текст тільки для перегляду у цьому чаті. Дозволяється цитування або не комерційне використання.):
Перлина пилу
سومی خود داخل آتش فکند
آری، آری، این بود معنای عشق
День як той промінь
Він промайне
Пилом чарівним
У сонце сумне.
В танці пилу
Чи зміст, чи краса?
Ляже до бруду
Квартири роса.
Квіткою пилу
Круги по воді
Зчистив я бруду,
Пелюстки сліди?...
Дозволяю завантажувати для власного користування =)
Квас Тарас, Дуже ніжно написано і мелодійно!
Вітаю.
https://litnet.com/uk/book/zolota-glkapsn-vrsh-chari-ta-gumor-b78149
Збірка: Золота Гілка. Поки 14 віршів.
Квас Тарас, Сподобалась "Перлина пилу" , можете мені сюди скопіювати, я викладу у групу, щоб інші почитали?!
Моя душа до тебе рветься!
Мій розум, із тобою бється!
А серце стукає собі
Моя, моя, моя....сміється!
Ця простота в тобі вбиває
Наївність! Мабуть також дар, незнаю...
"Я некромант".
Іса Тарк.
казка(томенюк т.), Дякую!!
ДЛЯ НАС
Час – як бразолійна вода,
Пливе швидко,безупинно.
Для нього кожен рівний.
І не важливо, багатий ти ,чи бідний…
Не шкодує він нікого :
Ні доброго,а ні злого.
Час і життя,не завжди друзі,
Проте крокують разом усюди .
Та забувають люди зовсім,
Про всю їх цінність,неповторність..
Кожна мить, лиш раз бува.
Тому, бережи її щодня.
Залиш, всі клопоти й турботи.
Спочинь, від повсякденної роботи.
Глянь, туди, назад, в минуле…
Можливо, щось важливе вже забули?..
А, може, десь ти спіткнувся ?..
Із правильним шляхом оминувся?..
Подумай,чого ти справді хочеш?!
І, чи все для того робиш..
Зберись,всіма силами й думками,
Та хапай щастя, обома руками.
Знай, Життя – великий дар!
Тому, цінуй кожного серця удар!
Буяна , Дякую!
Ось мій перший вірш, моя наступна книга надихнула, правда маленький)))
Коментар видалено
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати