Злякалися?

Белгард вродливий, тією істинно чоловічою вродою. Прямий, як то кажуть, аристократичний ніс. Добре виражені вилиці. А очі… Очі Белгарда дуже незвичного кольору — бурштинові. Вони змінюють свій відтінок від яскраво-жовтого до майже коричневого залежно від настрою. І зараз вони практично палають золотом, а вертикальна зіниця розрізає цей шматок полум’я навпіл. На обличчі та руках принца виступила біла луска, а на пальцях з’явилися чорні кігті.

Дивовижне видовище! І страхітливе… Я все ще не розумію, у чому причина такої реакції, але коли принц наближається до мене й шумно вдихає носом, до мене вмить доходить… Белгард, точніше його дракон, відчув у мені самицю…

— Кіраху! Ти… жінка?! Ні. Маячня якась… Цього не може бути!

Я мовчу й лише стою, втупившись у підлогу, боячись підняти на принца погляд. Що я можу на це сказати? Дракона не обдуриш…

— Відповідай! — гаркає на мене добре поставленим голосом, і я мимоволі здригаюся.