Екшен екшеном, а відновитися теж треба...
Величезного голема подолано, містян евакуйовано, одержимих... ліквідовано. Та якою ціною?
Троє з восьми членів загону злягли з важкою хворобою, наша Міранда працює не покладаючи рук вже чотири дні, і заражені добре справляються... а тим часом Дев слідкує за спокоєм особливо впертого підлеглого. Бо що? Правильно, Лорен знову щось надумав і підбурив до того всіх інших! Але ж ми всі знаємо Каеля...
Каель примружився на кілька секунд і ковзнув поглядом по кімнаті.
– Гей, яка така істота прокидається після ін'єкції сильного знеболювального? Спати маєш спокійненько, – прошепотів Дев.
Блакитні очі знайшли його, та не одразу сфокусувалися.
– Знеболювальне? – голос хлопця зовсім схрип.
– Так, і заспокійливе. Майже седатив. Ти дуже мучився від болю. Мало до крові грудину не розідрав, – секунду він помовчав. – Із твоїм ядром щось не так? Після того бою щось змінилося?
– Та де, – засміявся. – Коли таке стається, демони навіть дихати не можуть. Тихо помирають в агонії. Швидко причому. Картинка не з приємних, скажу тобі. А я ніби ще живу, – підняв руку до очей. Вона тремтіла. – Та ні, зовсім мертвяка не нагадую. Вигадуєш.
Сумнівно, але сперечатися із хворим совість не дозволяла.
– Не мовчи, якщо що.
– Та мене й так не заткнути зазвичай, – задумався.
– Гаразд-гаразд, ти в нормі, – капітулював чоловік.
...
– Я не дозволив їм зайти. Тобі треба спокій.
– Та ну. Я ж демон. Спокій – то мій головний ворог.
– Впевнений? Вони розпитуватимуть.
– Та нехай. Мене на всіх вистачить.
– Як скажеш.
Дев дозволив зайти тим, хто був під дверима.
Аїра, Ванесса і Лорен. Міранда займалася близнючками й іншими хворими.
– Які всі серйозні – аж страшно, – пирхнув від сміху.
– Пояснись, – хлопець почав без церемоній.
Каель схилив голову набік.
– У Короля Пекла є фамільяри стихій. Оскільки він зник, ті теж не показувалися. І що ми тут бачимо? Про повітряного не знаю, але те жовтогаряче полум'я відоме на весь світ.
– Поппі.
Той з’явився із жовтогарячого спалаху.
– Слухай, хлопче, тебе тут знову плутають із фамільяром Короля. Подвійне життя ведеш потайки?
Поппі спершу оглянув всіх присутніх, а потім розсміявся беззвучно, розсипаючи вогники навколо.
– Не віджартовуйся, – попередив Лорен. – Це серйозно.
Чи ні? Невже зниклий Король Пекла знайшовся?
Спойлер: не було б веселощів, якби все виявилося таким простим... А відповідь нашого демона можна знайти ТУТ... як і неочікувану подію:
Дев стурбовано торкнувся його чола й насупився.
– Гарячка повернулася.
Демон різко припинив сміятися. Рука опустилася, але він не заснув. Просто дивився на чоловіка. Інакше – не так, як завжди.
– Вийдіть всі, – командир посуворішав до них. – І покличте Міранду.
Поппі залітав навкруги в паніці, потім кілька разів штурхнув свого господаря й розчинився в повітрі.
Вони повагалися ще секунду, перш ніж залишити їх удвох.
Дев тихо видихнув. Ті блакитно-фіалкові очі дивилися на нього невідривно. І зараз у них була справжня вразливість. Чоловік інстинктивно ухвалив рішення: цього ніхто, крім них, помітити не мав.
Долоня командира ковзнула з чола демона на маківку. Там і залишилася.
Хлопець завмер і за секунду пригорнувся більше. Повіки повільно опустилися.
Каель заснув ще до того, як прийшла Міранда.

Як гадаєте, що саме ховається за цією маленькою вразливістю? Давній спогад, мрія чи ціла історія?
Ну, не будемо заважати Каелю відновлюватися. Ходімо поглянемо, що ще задумав наш турботливий командир! Не може ж він забути про свою любу травницю)
Місце перебування Міранди визначив безпомилково – знову чаклувала у виділеній кімнатці. Гіркуватий запах трав, здавалося, витіснив все повітря за чотири дні безперервної праці. Вона була тут не одна – місцеві лікарі майже благали її піти відпочити й залишити решту роботи на них. Абсолютно виправдано – стан хворих вже стабілізувався й покращувався щодня.
Дев мовчки попросив їх вийти. Лікарі підбадьорливо кивнули й рушили до дверей. Він підійшов впритул. Не торкався – медицина не терпіла зовнішнього втручання в процес. Просто вдихнув її запах.
– Це вже четвертий день, – прошепотів лагідно. – Ти маєш відпочити.
Міранда мовчала й не припиняла перетирати трави.
– Внизу готова ванна. Що б ти не сказала, а купатися в холодній річці я не дозволю. Не зараз, коли така втомлена.
– Це проти правил, – буркнула вона. – Мені совість не дозволить відмовитися, коли ти цими руками переносив десять відер води.
– П'ятнадцять, – уточнив чоловік, усміхнувшись куточком губ. – Про запас.
Жінка різко повернулася до нього й примружилася.
– Ходи, поки не довелося ще п’ять принести – для підтримки температури.
– Старий віслюк, – пробурмотіла вона й подріботіла до дверей.

Зізнавайтеся, а ви б встояли перед таким підкупом?)
Міранда вирішила піддатися, але не все так просто))
Фартух, штани, туніка, хустина з голови – все спадало на підлогу одне за одним.
Міранда зайшла у воду. З температурою він не прогадав – так сказав вираз на її обличчі.
– Не приєднаєшся? – поцікавилася, відкинувшись назад.
Дев прочистив горло, закочуючи рукави до ліктів.
– Я ж не монах, – нагадав, підходячи ближче й беручи ковшик до рук. – Тому сприймай як лакея сьогодні.
Вона заплющила очі. Чоловік полив теплою водою її волосся і дещо розгублено глянув на три різні пляшечки. Жінка пирхнула від сміху й поспішила себе приборкати.
– Третя, – підказала розважливо. – Злісний грабіжнику.
– Незабутні враження, скажи? – хмикнув.
Водночас вичавив трохи засобу на долоню й кинув запитальний погляд.
– Ти про що? – і кивнула.
– Та ось запальничка загубилася, – мовив, спінюючи засіб на її волоссі. – Безслідно зникла. Як і десять попередніх, – змив всю піну.
...
Міранда уважно спостерігала за кожним його рухом. Чоловік обережно масажував напружені м’язи й намагався не дивитися у відповідь. Колишнє терпіння поруч із цією жінкою кудись зникало.
І поки вона ніжилася у воді по закінченню, Дев намагався розгадати таємницю другої пляшечки. Найменшої. Це було складніше за все, що траплялося в житті.
– Відкрий і дізнаєшся, – підказала. І в голосі з’явилася підозріла хитринка.
Він так і зробив. Мить – і в повітрі відчувся густий аромат. Водночас солодкий, але з гірчинкою. Грайливий і звідкись знайомий. Серце забилося швидше в грудях.
– Парфуми? – поцікавився.
– Засіб, який я використовую для зваблення чоловіків, – усміхнулася невимушено.
Укол ревнощів сьогодні був відчутнішим, ніж будь-коли.
– І багатьох?
– Хотіла одного, – знизала плечима. – Не встигла.
Чоловік звів брову. Гадки не мав, навіщо взагалі запитав про щось таке. Спокійний сон сьогодні відміняється.
– Тобто встигла, але за гноєм його не було чути, мабуть. Що скажеш, Деве? – у її очах грали бісики, коли закинула голову назад.
Дихання на мить зупинилося. От звідки він його знав. Цей клятий аромат.
Ще секунда – й вона знову сиділа на краю. Дев обхопив руками її плечі й сховав обличчя у вигині шиї.
– Ти зробиш із мене божевільного, – голос схрип.
– Як тобі вдалося розкрити мою мету так швидко?... – театрально перелякалася вона. І байдуже, що в голосі залишилися ті бісики.

Словом, помолимося за терпіння Дева...
А тепер невеличкий спойлер до розділу, що з'явиться вже за годину))

Як гадаєте, що сталося між цими двома?) Діліться в коментарях!
На сьогодні в мене все. До зустрічі в наступному блозі!
З любов'ю, ваша Анна Пономар ❤️
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійти❤️❤️❤️
Цікаво...
Olena I, Дякую!
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати