На межі…
Цього Ана вже не витримала. Зробила один крок, другий і відчула, як вже безтямно біжить геть. Дрібний дощ ударив їй в обличчя, вуха заклало.
— Ано! — гукнув Мендес їй услід, та вона не зважила. Не знала, куди біжить, і чи не чекає ще гірше видовище за поворотом, але лише б подалі звідси та подалі від цього чоловіка…
Вона ледве встигла ковтнути свіжого повітря, коли Раул наздогнав її та перехопив за зап’ясток, змушуючи зупинитися. Пальці стиснулися так міцно, що вона відчула кожен мозоль, кожну шорсткість шкіри, звиклої до зброї, і жар від його долоні пройшов їй по руці вгору.
— Куди ви? — промовив він крізь зуби. — Мало вам пригод на сьогодні?
Вона розвернулася так різко, що мало не налетіла на нього. Відчувала, як тремтять її губи, як сльози підступають, майже обпікаючи очі.
— Що вам треба? — вигукнула вона. — Господи, те дитя… Нащо ви привезли мене сюди? Показати, що світ жорстокий? І т-тому, тому можна додавати до цієї жорстокості ще й власну? Чого ви взагалі від мене хочете?!
Вони стояли під ліхтарем, навколо миготливого світла метушилася комашня, і Раулові було надто добре видно її обличчя — розгублене, вражене, з побілілими губами. Здається, вийшло навіть занадто. Ця думка промайнула, не встигнувши затриматися, наче вже відгомін тієї холодної, зачепленої її самовпевненістю люті, що змусила його привезти племінницю судді де Вале сюди, замість вирішити все швидко і розважливо. Він раптом усвідомив, що досі стискає її руку, і під пальцями — шалене биття її пульсу. Погляд сам ковзнув нижче: по тонкій лінії шиї, по ключиці, по тому місцю, де шовк блузки ледь торкався грудей при кожному нерівному подиху…
І його накрило.
Доброго дня мешканцям Букнета! Певно, багатьом авторам знайома така проблема: ти вже знаєш, що мають зробити герої, основний зміст сцени давно склався, але все ніяк не можеш припинити редагування. То тут щось додати, то там прибрати… Аж раптом починає здаватися, що персонажі й самі втручаються в процес: “Ні, я б так не подумав. Я б інакше вчинив. І взагалі, не змушуй мене робити те, чого я не став би робити!”
З цим розділом у мене саме так і вийшло. Особливо з одним моментом, де Раул раптом рішуче заперечив – ну не міг він подумати “Здається, налякав панночку сильніше, ніж збирався”, надто емоційне формулювання для нього! Потім збунтувалася Ана – мовляв, я неправильно передаю її відчуття… Тож і довелося бути уважною — з капітаном Мендесом важко сперечатися, та й Ана у мене дівчинка геть непроста…
А з вами подібне часто трапляється?)
P. S. Новий розділ "Нашої отрути" сьогодні о 20:00.
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиМи всі трохи на межі))) але тут своя ситуація❣️❣️❣️
Ромул Шерідан, О так...
Дуже інтригуючий уривок. Що ж такого він Ані показав і що ж сталося після того, як "його накрило" ☺️
Іванка Сокіл, ❤️❤️❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати