«ми теж втратили матір!» — крик, який роками сидів
Іноді найстрашніша битва відбувається не на вулиці й не в клубі, а вдома — на кухні, між батьком і сином, де замість зброї — кришталевий графин і правда, яку роками замовчували.
Сьогодні в новій главі «Літнього дощу» я вирішила відкрити найглибшу рану цієї історії.
Мирон спокійно наливає собі «той самий ненависний напій», вважаючи, що має що святкувати. Але Сергій більше не той маленький хлопчик, який мовчки спостерігав. Він нарешті каже те, що мав сказати давно: «Не ти один втратив дружину. Ми теж втратили матір!»

Ця сцена — не про алкоголь. Вона про те, як біль однієї людини може зруйнувати цілу родину. Про те, як батько, який мав бути опорою, став найбільшим страхом для власних дітей. І про те, як важко пробачити, коли замість «вибач» ти чуєш лише чергову дозу.
Сергій зривається. Він згадує те, про що страшно говорити вголос: білу гарячку, бісів, синці на власному тілі... і батька, який наступного ранку просто йде похмелятися, замість того, щоб обійняти.
Чи вистачить у Сергія сил сказати це до кінця? І чи почує Мирон хоч одне слово крізь дзвін у вухах?
? Читайте нову главу на Букнеті — вона вже чекає на вас. А поки що скажіть: чи можна пробачити батька, який підняв руку в стані алкогольного марення? Або це той рубіж, після якого шляху назад немає?
Пишіть свої думки в коментарях — мені важливо знати, чи розумієте ви Сергія. ?
P.S. Додайте «Літній дощ» у свою бібліотеку, щоб не пропустити розв'язку цієї родинної драми.
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиОх, я плакала над цією главою, дуже емоційно(
Я прям відчула емоції, коли подивилася на візуал. Дуже круто, лайк)))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати