Новинка вже на сайті. Франківськ, дощ та дзвінок
Всім привіт. Третя книга з циклу "Чотири краплі душі" вже на сайті. Книга про Ксенію "Гірське серце".
Анотація
Тікаючи від болючого минулого та жорстокого колишнього, Ксенія Шевчук опиняється на дощових вулицях Франківська. Там її рятує Любомир — похмурий карпатський велетень, який роками хоронив себе в жалобі. У його затишній мансарді дівчина знову знаходить натхнення та право малювати, а він під своєю залізною бронею відкриває серце. Чи зможуть вони побудувати спільний дім під величними зорями Карпат?

Максим у слухавці продовжував захлинатися жовчю:
— …чуєш мене, ти?! Щоб духу твого не було в Франківську, бо я всі твої фарби…
Незнайомець навіть не спитав дозволу. Він просто ступив крок уперед, накриваючи мене своєю велетенською тінню від вітру. Його велика, тепла й неймовірно мозоляста рука спокійно, але залізно накрила мої змерзлі пальці. Рух був дивовижно обережним — він не видирав слухавку, а просто забрав її, наче забирав небезпечну бритву в дитини.
Я затамувала подих, від несподіванки навіть переставши дихати.
Чоловік підніс мій крихітний у його долоні телефон до вуха. Коли він заговорив, його голос не зірвався на крик — це був низький, густий бас, від вібрації якого в мене всередині все стиснулося:
— Рот стули, сміття, — спокійно, майже ліниво сказав він у слухавку, карбуючи кожне слово з ледь помітним карпатським акцентом. — Ще хоч одне слово в її бік — і я особисто прийду виламати тобі щелепу. Доступно пояснив, гнидо?
На тому кінці крик миттєво стих. Настала оглушлива, панічна тиша.
Незнайомець навіть не став чекати відповіді. Він просто натиснув пальцем на червоний кружечок екрана, скинув виклик і спокійно затиснув бічну клавішу, вимикаючи мій телефон повністю.
А потім він знову подивився на мене зверху вниз. Погляд його темних очей раптом пом'якшав, втративши ту звірячу лють, з якою він щойно говорив. Він простягнув мені вимкнений телефон, прикриваючи своєю широкою спиною мої розмоклі коробки від косого дощу.
— Жива? — тихо запитав він, і в цьому короткому питанні було більше тепла, ніж у всьому моєму житті за останній час.
Я закліпала, відчуваючи, як холодні сльози стікають до підборіддя, і безпорадно кивнула. Голос зник, у горлі стояла суха пекуча грудка.
— Здається… так, — ледь чутно прошепотіла я, забираючи свій телефон. Мої пальці торкнулися його долоні — вона була гарячою й загрубілою, і цей випадковий дотик несподівано прошив все тіло хвилею тепла.
Приєднуйтесь читати дві попередні історії про Вероніку "Тонкий лід" та про Сніжану "Небезпечний вогонь".
Всім гарного дня та мирного неба. Бережіть себе та рідних.
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати