У межах  марафону Елани Чунту прочитала книгу

 Ньюбі Райтер  "Де трава зеленіша"

Дякую авторці Ньюбі Райтер за те, що пише про болючий для України й українців час – непросте життя простих людей після вторгнення.

Розпочинається книга з подій, які ще такі живі у пам’яті кожного українця – бомбардування Києва, Харкова, Одеси у лютому 2022. І телефонні дзвінки в сім’ях... І розгубленість... І застереження... І сум’яття... І перші рішення... І дороги... Нескінченні дороги...

На події ми дивимося очима головної героїні – Юлі Калаган. Родом вона з Маріуполя, живе в Ірпені, працює в міжнародній компанії перекладачем. Біда в рази пришвидшила прийняття складних рішень. Мати працювала в Маріупольському пологову будинку й вважала, що її місце тільки там. Батько пішов у тероборону. Самій Юлі довелося їхати до Львова.

Там – виснажлива робота в пункті координації: спочатку на кухні, потім організатором. Автор увесь час прописує внутрішній монолог дівчини, і ми можемо відчути сповідь її зболеної душі. Гуманітарка. Збори коштів. Готування їжі для переселенців. Допомога дітям. І намагання підставити плече тим, кому ще важче.

Скарб цієї книги – це люди. Юля, баба Варка, Дмитрик, Степан, його сини – Андрій і Сергій. І гадаю, їх ще буде й буде. Таких простих справжніх людей. Іще самий початок оповіді, а вже страшні втрати у героїв. (Не спойлерю). І де брати сил?

А проте зазначу: надзвичайно зворушлива сцена прощання Юлі та Сергія після церемонії поховання Андрія (брата), який загинув на війні. Адже ніжне почуття, що народилося в серцях дівчини й парубка, грітиме й берегтиме душу, як би далі не склалося їхнє життя.

Книга Ньюбі Райтер “Де трава зеленіша” – про народ, який зазнав великого горя і який не дає тому горю розчавити себе до стану рабів. Книга про біль, про втрати, про страждання, про шляхи. І водночас про внутрішній спротив злу. Про гідність. Про людяність. Про віру в Перемогу.

Я прочитала тільки кілька розділів, але дочитаю книгу до кінця. Я знаю ціну таких текстів.

Книга читається легко. Стиль часом нагадує документальний нарис. Але це не впливає на загальне сприйняття книги.

Рекомендую до обов’язкового читання.

Написання й читання таких книг – це утвердження фундаментальної думки: ми єдині, ми згуртовані й ми віримо, що ця ніч мине й зійде сонце. І висвітить для світу найзеленішу траву – траву рідної землі.