Трохи несподіване зізнання для нашої Мар’яни❤️❤️❤️

❤️Відчуваю, як мою долоню стискають міцні пальці. Аскольд сідає поруч, а в голосі спокій.

– Поки людина жива, мало є таких проблем, які не можна вирішити. Навіть за самою темною ніччю йде світанок…

Більше не можу: цей дотик руки, спокійний голос, ці затерті банальності. Вже не витримую гострої хвилі відчаю та болю, які накривають  мене.

– Який до біса світанок! Де він?!!

Голос зривається, але я не стримую себе, ніби хочу докричаться до неба, перекричати свій біль.

– Мій любий братик спустив спадок батька  і дякуючи йому, я винна астрономічну суму невідомо кому. А мене хочуть примусити відробляти її в якомусь  притоні!

Кидаю Аскольду в обличчя суму боргу й помічаю, як розширюються його зіниці – він точно не очікував такої цифри.

– Що гарний у мене світанок? Де я знайду роботу, щоб виплатити такі гроші? Де і за що житиму? І найстрашніше, чого ти ніколи не зрозумієш – мене використав і кинув заради іншої чоловік, який для мене був всім…

– Мене теж. Але я ж не б’юся в агонії…

Я ОБРАВ (НЕ) ТЕБЕ