Вітаю, любі букнетівці! ❤️

Розділ від обох героїв роману "Моя ЗНАЙДА" уже у вашій книжечці:

На ніч їду додому. Дивлюся на дорогу, проте бачу її...

Ми просиділи з нею в кав'ярні до восьмої. Недовго, проте достатньо часу, щоб вона стомилася помітно для такого йолопа, як я. Я спостерігав за нею, сподіваючись вловити бодай якусь реакцію на одне зі своїх запитань. А в результаті... Загнав і її, і себе в ще більший глухий кут.

Спираюся ліктем на дверцята й проводжу долонею по лівій частині обличчя.

Сьогодні було до сотні різних імен, серед яких жодне не викликало помітної реакції... Вона дивилася на стіл і щоразу зводила брови, ніби намагалася впізнати в кожному з них себе... Наче хотіла зрозуміти, чи пасують їй Аля, Віра, Ніка...

— Чорт.

Раптовий синій спалах удалині змушує мене натиснути на гальма. Поліція. А я розігнався...

Мене не зупиняють, тож продовжую шлях. Телефон на сусідньому сидінні відволікає — уперто висвічує одне й те саме ім'я: «Анна».

— Ця дівчина дістала, — шепочу собі під ніс.

Чи не вдесяте за цей вечір скидаю виклик. Натомість телефоную Стасу. Ще не надто пізно для дружніх дзвінків.

— Слухаю? — голос у слухавці бадьорий.

— Стасе, це Юрій. Привіт.

— Ти у справі чи так?

Можна й у справі.

— Дівчина. Її впізнала одна танцюристка зі столичного клубу.

— Невже? — чую зацікавлення в його голосі. Десь неподалік від нього звучить музика, яка поступово віддаляється.

— Угу.

— А це цікаво... — чую, як він спохоплюється. Когось просить зачекати, цілує і знову повертається до розмови зі мною. — Назву клубу знаєш?

Називаю клуб, ім'я танцюристки й прошу не здіймати зайвого розголосу.

— Там якийсь мажор, якого всі бояться, — додаю наприкінці розмови. — Дивись, щоб не вийшло так, що після навали органів усіх позвільняють чи... ще чого гіршого. Не говоритиму вголос.

— Стає дедалі цікавіше... Ти сам коли в столиці будеш? Може, побачимося?

— На наступному тижні, можливо. Стасе?

— Так?

— Поки що... без розголосу про дівчину. Я хочу, щоб вона відновилася. У неї чуже серце й втрата пам'яті. Будь-яка інформація чи відвідувачі — усе через мене. Гаразд?

— Гаразд, але... Як ти це собі уявляєш, Юр? Ми знайдемо того, з ким її бачили, а далі? Що, якщо він чиновник і має статус недоторканності?

— Не знаю. Не думав про це. Думки лише про одне: хочу знати, хто з нею так учинив.

Розділ тут

Обіймаю кожного і кожну! 

Тихої мирної нічки вам, українці! ❤️