Оце давно назрівала в мене ідея написати пародію над класичним СЛР. Кожному своє, якщо виживу то може й на фентезі колись в такому стилі замахнуся! Бугага! 

Але знаєте, виявляється це складно... складно геть не дати персонажам характеру... 

Або хоча б маленьке врятоване героєм кошеня... 

Мотор гудів. Будівлі старого міста змінювалися сучасними хмарочосами. У машині знову панувала незручна тиша.

— Як звуть твою кішку? — запитала Кет, не відводячи погляду від дороги.

— Віві.

— Я думала, ти скажеш щось пов’язане з моїм ім’ям. Це навіть тішить.

Любомир відкинувся на сидінні й глянув у дзеркало заднього виду. Трохи помовчав і зізнався:

— У мене була така ідея. Я знайшов Віві наступного дня після тієї прогулянки. Вона була такою маленькою і замість нявчання видавала дивний звук — щось на кшталт «ві-ві». Геть манюня, довелося вигодовувати сумішшю зі шприца.

— Ясно, — холодно відповіла Кет. — Приїхали.

Про кошеня, яке виросло в Боса боса читати тут “Котик для Вищого” 

Ні! Мені неможна прописувати головну героїню з синдромом жертви аб’юзу, яка все ж змушена прийняти себе. Ага, Раєчка в котику була геть іншою, до того, як зустріла свого “Тюбіка” 

— Здається, чийсь целібат закінчився сьогодні! — раптом видала Катруся. 

— Бляха, це надто влучно! — Рая посміхнулася. 

— Той тюбик, — Кет кивнула в бік дверей, — він... який він на смак, чи типу того?

Про те як мисливець став тюбіком вампірки, читайте в “Оберни...” 

Я для цього свого недо СЛРу не можу навіть створити образ молодого Любасика, як в “Кет.Вальс крові” (я чесно намагалася серйозно спарадіювати того самого Едварда) 

Любомир підкрався до неї майже непомітно: 

— Іони срібла, — сказав тихо, так, щоб більше ніхто не почув. — Подивимося, чи тобі вдасться… 

По її шкірі пробігли сироти. Рука стиснулася в кулак — майже рефлекторно. «Треба вміти стримуватися. Спостереження», — у голові пролунав голос маман. Дівчина розслабила руку, кинула на хлопця вбивчий погляд і пішла до класу. 

І це чудо виросло в дорослого надто правильного придурка! 

Тут треба стриматися й не прописати їм бодай глибокі чи дивні сімейні зв’язки, як в тому божевільному “Кривавому місяці” 

Згодом повернувся Ярослав. Він одразу помітив, що його старший брат якийсь надто похмурий. Сів на стілець навпроти, мовчки пив чай.

— Тож ти і Яна... — почав Володька.

— Друзі, — відрізав хлопець.

Старший брат посміхнувся. Посмішка вийшла надто сумною.

— Що з тобою відбувається, Вовчику? — Ярослав подивився прямо на брата.

Той не відповів, просто поклав за центр столу зуб і вийняв пакет з другим.

Ні. Сакко має бути владним мужланом! 

А, Брена та сама дуринда, що все одно обирає його! 

Зітхаю! Йду до ванної, виконую свій щоденний вранішній ритуал. 

Снідаю. 

Вдягаюся. 

Повертаюся до кімнати, хапаю золоту картку Сакко й свій телефон. 

Виходжу з квартири. 

Посміхаюся. 

Отримую смс від пана Песця. 

В смс — список адрес фірмових магазинів, де я зможу придбати собі новий брендовий одяг, щоб виглядати відповідно цьому владному, статному, неймовірно привабливому й багатому чоловікові. 

Сідаю в маршрутку і їду в центр. 

А яка сцена чи персонаж були для вас морально найтяжчими у виконанні?