ЄДИНЕ КОХАННЯ БЕЗКРИЛОГО ДРАКОНА

Анотація:

Вона — елітна охоронниця, яка роками навчалася цьому майстерству. Але перша ж робота закінчилася скандалом: літня підопічна померла від старості, а на дівчині застрягло тавро «невдахи». Тепер потенційні замовниці зачиняють перед нею двері, ледь почувши її ім’я.
Він — опальний лорд, представник Роду Вищих Драконів, який за наказом королеви живе у старому замку на самісінькій окраїні Південного Королівства.
Йому потрібна компаньйонка для сестри.
Їй — хоч якась робота і дах над головою, принаймні до весни.
Чим закінчиться протистояння дівчини, змушеної терпіти цього озлобленого на весь світ лорда та одного з останніх представників Роду Вищих Драконів, якого ще в дитинстві позбавили крил?
***
Оновлення щодня о 00:00.

Це п'ята книга циклу ІМПЕРІЯ ТА ДАЛІ НА ПІВДЕНЬ ВІД ДИКИХ ЗЕМЕЛЬ
Можна читати окремо!

***

вимушена близкість

дракони

від ненависті до кохання

Уривок 1:

"Погода за вікном остаточно псується, і до сильного вітру додається ще і проливний дощ.

Швидше за все, дівчина заночує в місті. Не повна ж вона дурепа, щоб у таку погоду виходити з теплого готелю під холодний осінній дощ, який ще і ллє як із відра!

Раптовий стукіт у двері переконує мене, що не перевелися ще ідіоти в цьому світі…

— Пане, там дівчина до пані Паули… — через кілька хвилин повідомляє мені Ікарон, мій дворецький. — Каже, що вона тепер працює тут…

— Запроси її до мого кабінету.

— Але вона вся мокра! Половину замку мити доведеться! З неї тече як із городнього опудала! — обурюється Ікарон. І додає тихо: — Та й виглядає вона не краще.

— Добре, я спущуся у вітальню, — зітхаю.

Знаю, що іноді дозволяю слугам занадто багато. Але Ікарон був дворецьким ще в мого батька, і я виріс практично в нього на руках.

Спускаюся на перший поверх услід за слугою. Коли Ікарон відчиняє вхідні двері, щоб впустити дівчину, порив вітру обдає мене крижаним вогким холодом. І камін у вітальні, який і так ледь тлів, гасне…

Це погана прикмета… У старі часи такого гостя і стратити могли. Або, як мінімум, вигнати за поріг і заборонити з’являтися. Але часи змінилися. Та й вигнати жінку я не маю права. Матріархат у Південному Королівстві в самому розквіті…"

Уривок 2:

"До того часу, як я дістаюся до замку, погода остаточно перетворюється на випробування на міцність і для моєї рішучості, і для старого плаща. Підходжу до дерев’яних дверей замку вже наскрізь мокра й замерзла.

Але, схоже, тут гостей не чекають. Над дверима немає навіть найменшої подоби козирка. Та і дзвінок не передбачено. Викопую із землі камінь і стукаю в ковані накладки в районі ручки. Мені доводиться повторювати це двічі чи тричі, поки нарешті за дверима не лунає шум.

— Кого принесло в таку погоду? Ідіть звідси по-доброму. Цілішими будете… — лунає за дверима по-старечому надломлений голос.

— Мене звати Ліана з Роду Кістяних Драконів! І відсьогодні я тут працюю!

— Я живу в цьому домі більш ніж пів століття. І ніяка Ліана тут не працює!

— Повідомте про мене пані Паулі…

— Цього я точно робити не буду. Пані вже відпочиває. Приходьте завтра!

— Ви знущаєтеся? — злюся я. — Ви бачили, яка погода на вулиці?

— Не бачив і не збираюся дивитися. Ідіть звідси…

Знову починаю стукати у двері, цього разу ногами.

— От настирна дівка! — долинає з-за дверей.

Я бачу, як прочиняється маленьке віконце і старий роздивляється мене. Уявляю, як жалюгідно я зараз виглядаю…

— Так ви впустите мене чи ні?

— Була б моя воля, я обрав би друге. Зачекайте, доповім про вас панові Тарахану.

Упс, а хто такий пан Тарахан?"

Уривок 3:

"Я не спускаюся до їдальні ні на обід, ні на вечерю. А ввечері приходить слуга і приносить мені їжу — холодне м’ясо з хлібом і келих вина.

— Пан Тарахан наказав завтра з’явитися на сніданок, якщо ви не збираєтеся звільнятися, — повідомляє мені слуга й іде, не чекаючи на відповідь.

Звільнятися? Я не можу собі цього дозволити. Мені просто нікуди йти…

Ніч не приносить полегшення. Я майже не сплю, кручуся в ліжку й здригаюся від кожного шереху за дверима, а з першими променями сонця змушую себе підвестися. Не можна дозволяти собі розслаблятися. Цноту не повернеш. Треба збирати себе по шматочках.

Кожен рух дається з великим зусиллям. Печіння між ногами та безсонна ніч нагадують про мій учорашній сором. Але мої обов'язки компаньйонки ніхто не скасовував, і хоч як би мені хотілося зачинитися в кімнаті навічно, я мушу спуститися на сніданок."