Ой не шуми, луже,

Зелений байраче,

Не тривож мого серця,

Бо воно вже плаче.

Я НЕ МОЖУ З ЦЬОГО СТЕПОВОГО ФЛЕШБЕКУ.

Родина Чорних їде собі возом.

Мама поправляє намисто.

Тато дивиться на мамині груди.

Дочка співає.

Син ревнує сестру до батьківської уваги чи просто всіх ненавидить — ще не розібрався.

І тут:

— Коні...

— Я все вирішу!

ГРИШКО, ТИ МОЖЕШ ХОЧ РАЗ У ЖИТТІ НЕ ВИРІШУВАТИ ВСЕ ПЕРЕТВОРЕННЯМ НА ВЕЛИЧЕЗНУ РУДУ ТВАРЮКУ?!

А це родина Чорних змушена покинути свою дорогу корчму, через певні оставини. Скажіть, вони милі?

А впевнитися в "гостинності" цієї родини, де і нагодують і вилікують ( іноді й на завжди і від життя) можна тут:

тицяйте, щоб жахатися!

До речі, після 140К я здається, починаю любити цю книгу, а у вас таке було що власна книга полюбилася не одразу?