Вітаю, мої любі! Нові розділи "Аварія на дорозі долі" вже на сайті. Любите інтригу, кохання і трохи спалаху? Тоді історія саме для вас. Вона відкриє багато чого. Лише не пропустіть! Запрошую до прочитання. ☕ 

✨✨✨✨✨✨

Коли моя «Тойота» плавно під'їжджає до двору, на ґанку нас вже зустрічають батьки коханого. Зінаїда Петрівна повільно виходить на подвір’я, витираючи руки об фартух, та з-під лоба оглядає наше авто з тим самим виразом обличчя, який я знала занадто добре. Гра під назвою «Сімейні вихідні» офіційно розпочалася. 

Заходимо до хати. Ще з порога відчуваємо в повітрі той самий знайомий із його дитинства солодкий аромат випічки з дріжджового тіста й запечених фруктів з корицею, що обіцяє домашній затишок. Валентин проходить першим, роззуваючись і бадьоро гукаючи господарям, а я йду слідом, готуючись до чергового раунду прихованого протистояння. Але те, що чекає на мене далі, перевершує все.

На просторій, залитій сонцем кухні біля плити невимушено порається колишня мого чоловіка. Віка вправно розкладає гарячі пироги по великих порцелянових тарілках, поправляючи шовковисте пасмо волосся, і почувається тут абсолютно як удома.

— Ой, а ось і ви! — вона розвертається з найщирішою посмішкою та легким, грайливим кивком вітається з нами. — А ми тут якраз останню партію дістали!

В мені вмить спалахує обурення. Різко повертаюся до свекрухи, яка з почуттям глибокого задоволення спостерігає за моєю реакцією.

— Зінаїдо Петрівно, — якомога спокійніше, але з відчутною сталевою ноткою у голосі вимовляю, — а хіба це не мав бути сімейний обід? Наскільки я пам'ятаю, ми домовлялися про вузьке коло.

Жінка лише розводить руками, вдавано здивовано піднявши брови, й ніжно плескає дівчину по плечу. 

— Віро, ну що ти починаєш? Вона для нас майже, як член сім'ї, ти ж знаєш, скільки років ми сусідствуємо і як близько товаришуємо з її мамою. Вікторія дізналася, що прорвало трубу, та просто заскочила дізнатися чи вже полагодили все, а потім вирішила допомогти мені з пирогами. Чи ти проти дружньої допомоги?

— Та ні, що ви, — вичавлюю з себе посмішку. 

Справа доходить до накривання столу. Нас із Вікою фактично змушують ділити простір кухні. Поки я викладаю на тарілки нарізку, вона із завидним ентузіазмом розставляє прибори й постійно зачіпає тему минулого: «А пам'ятаєте, Зінаїдо Петрівно, як ми з Валіком у дитинстві ходили на річку?.. Ви сьогодні приготували його улюблений салат?». Свекруха з радістю підхоплює кожну її фразу, кидаючи на мене оцінюючі погляди. ​​​​​​

І не забудьте підписатись на мене, щоб не пропусти найцікавіше, бо там буде всього багато. Дякую кожному!❤️ Приємних всім вихідних! ☺️

​​​​​​