Ручне гальмо
Доброго часу доби, шановне панство.
Не секрет, що тема батьків та дітей у моїй творчості мало не центральна. Я люблю персонажів з багатим минулим та непевним майбутнім. Люблю, коли життєві перипетії формують їхній характер, або ж навпаки – руйнують їх. Тоді за персонажем цікаво спостерігати ще в процесі написання. У мене тільки Гожий сирота, і він про це не жалкує)) Його коронна фраза, до речі, навіть у повсякденні часто вживається мною. Але я не сирота))
Утім, мабуть, лиш вчора я усвідомила, що моє батьківство тільки починається.
Усе відбулося банально: мій підліток пішов гуляти. На вулиці повна темінь, світла нема, погода паршива, а він сказав, щоб я не переймалася, бо ж вдома все одно нічого робити. Правду сказав. Пішов.
Я, як годиться мамі, дочекалася, коли дадуть світло, увімкнула його у вітальні, прочинила двері до своєї спальні, щоб запеленгувати повернення дитини, ну і вирубалася.
Точно об опівночі прокинулася від переляку, що дитини немає вдома. У вітальні досі світилося, двері до спальні досі прочинені. Складно передати ту паніку, що мене опосіла, тому я взялася набирати сина.
Дзенькаю-дзенькаю, а він слухавку не бере. В моїх думках вже намалювалися найстрашніші картинки, я лихоманно мізкувала, чи маю телефонні номер усіх його друзів, подумки вже завела авто й поїхала його шукати. Аж тут у слухавці голос: «Мамо, що таке?»
- А ти де? – питаю і лячно, і радісно.
- В сенсі? – дивується моє чадо. – Сплю.
- Де? – ви б бачили мої баньки.
- Вдома. А де ж мені ще спати?
Мама мія! Такого трафунку я ще не мала. Сказала синові, щоб спав далі, а сама так і сповзла по ліжку. Дитя вдома, а мамця в паніці, та й так, що навіть не додумалася до його кімнати зазирнути.
Ранком він устав, прийшов до кухні, дивиться на мене, і в притаманній манері кпинів, яку сама йому прищепила, питає: «Ви що, думали, що мене нема вдома?»
Киваю, бо соромно. Очі ховаю.
- А до моєї кімнати не додумалися зазирнути?
Глянула я на своє чадо, та й кажу:
- Твоя мама стартонула, але ручне гальмо не зняла.
От тепер переживаю, що матиму прізвисько – Ручне гальмо. Син його вже випробовує на смак, але поки що серйозно не наривається.
Я мусила розповісти вам про цей сором, бо коли читачі мене запитують, де я беру сюжети для своїх книг, то ось відповідаю – я сама, як той сюжет книги))
І новинка у мене така ж. Тому заходьте і читайте)
І хай згорить москва!

2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиМоїй дочці 24 і я деколи теж так гальмую.Здається ,що хвилюватися ,подекуди ,на рівному місці природою закладено у мам.
Оксана Кіс, Я так розумію, що воно з мамами назавжди))
Шикарний досвід!)))☀️☀️☀️ Дякую!❤️
Nata Bond, Я його тільки здобуваю))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати