Головне знову не зламати Букнет ;) 

Коротше, зустрічала я тут коментарі, про тещо сама згадка про вампірів, викликає асоціацію з певною Сагою (подумки надсилає порчу на одну відому Стефані) 

А вмене Любомир, та навіть Раєчка готові вдастися навіть до гіпнозу, щоб стерти з пам’яті людства цей ганебний період! 

І чомусь всі забули, що окрім блискучих романтиків, існують Влад Цепеш, Лестат де Ліонкур, Аллукард...  

Романтичні так!  Небезпечні - так! Кровопивці - о так! 

Ну... в принципі в мене теж “Котик для Вищого” здебільшого побудований на романтиці і повільному (хоча в їх випадку не певна) горінні, тим не менш, мої Вампіри поводяться приблизно так: 

Рая знайшла стрілка і не роздумуючи прикінчила його. На слух вирахувала наступного, і щойно збиралася стрибнути та знищити ще одного — пролунав вибух. Цього було достатньо, щоб хтось пробив їй грудну клітку і майже дістався серця. Вона схопила нападника за руку.

— Майже прикінчив тебе, Маріє! — з силою висмикнув руку.

«Я надто швидко витрачаю кулі!»

Різкий ривок. Рух. Подряпина від вуха до плеча. Істота схопила її за рукав водолазки. Його міцні кігті залишили кривавий пекучий слід

Вона зробила оберт. Тканина натягнулася з одного боку, залишаючи на шиї болючий слід. Рукав відірвався. На місці розриву виступила кров із подряпини. Дівчина прокашлялася.

Кет зробила постріл. Влучила!

«Бляха, лише зап’ястя!»

Любомир відскочив, тримаючи Кет за талію на кілька метрів від нього. Не відпустив одразу, притис до себе сильніше ніж варто.

— Пробач, але… — Любомир провів язиком від плеча напарниці до вуха, злизуючи кров із рани. — Ця жінка — мій смаколик!

Единий, хто вдячний Стефані в моєму всесвіті це ось цей тип "Оберни...": 

«Едгар»… Де він чув це ім’я? Ага, згадав. Та кумедна історія. Це були одні з найкращих часів для його полювання, коли смішна вигадка була на піку популярності серед цих щурів. 

Котики всіми правдами й неправдами назбирали аж три рекомендації! 

А ще схопила гарні цифри

А ШІ-експерт виніс цифровий вердикт вовчому божевіллю 

Вовче божевілля туточки!

Володимир повільно пересував лапами. Його кроки стали впевненішими, нюх і слух гострішими, розглядати світ навколо в різних сірих та сріблястих тонах було дивно. Все було дивним!

Ярослав порився в холодильнику й дістав звідти гречану кашу й пару сирих яєць, змішав то все й розігрів у мікрохвильовці.

Поставив перед вовком на підлогу.

— Вибач, але, здається, за столом тобі їсти буде не зручно... — протягнув невпевнено хлопець.

Далі заварив собі каву й сів за стіл. Пив каву мовчки, спостерігав за твариною, що їла кашу.

— Завжди хотів песика, — не втримався від жарту.

Вовк відірвався від миски й подивився на брата обурено.

І ще про Стефані, якщо хто не в курсі минуле за яке котики ладні вбити туточки! Так, це був стьоб, який зайшов не туди... далеко не туди ;)

«Та ну нафіг! Це виглядає як початок якоїсь трешової романтичної історії!» — Кет, за всіма законами жанру, опинилася з новеньким за однією партою.  

— Скажи мені чесно, — випалила вона в лісову порожнечу, — ти що, бляха, сталкериш мене? 

— Ого! Відчула мою присутність, — пролунало з тіні. Любомир вийшов із-за дерев, повільно зааплодував. — Молодець. 

— Та що за хрінь?.. — Кет напружилася. - Ти, якийсь не нормальний!  

Зробила крок назад, відступаючи, потім ще і ще... 

— Ага, сказала дівчина яка б’є людей — Він ішов прямо на неї.  

«Та ну нафіг! Це виглядає як початок якоїсь трешової романтичної історії!» — Кет, за всіма законами жанру, опинилася з новеньким за однією партою.