Вітаю, шановні друзі! Хочу привернути вашу увагу до однієї моєї книги.

Вам би жити

Це збірка віршів про тих, хто міг би жити, але війна все вирішила за них. Книга  має багато переглядів, якщо порівняти з іншими моїми книжками. Боюся, що це, справді, лише перегляди.

Ця поезія – менш за все лірика. Збірка складається з віршів-імен. Кожний вірш – це історія реальної людини з дещицею моєї душі. Когось я знала особисто. Про когось дізналась із мереж.

Іноді історії римуються, іноді написані білим віршем, але від того вони не втрачають головного. Чиє б ім’я не стояло на чолі поезії, за ним стоять сотні, про яких не прочитають, бо страшно. Бо навертаються сльози. Їм також було страшно. Але ми не бачили їхніх сліз.

Тут про воїнів. Про побратимів. Про медиків. Про волонтерів. Про батьків-матерів. Про доньок-синів. Про дітей (деякі не виросли навіть в підлітків).

З документального тут тільки факти. Але текст, що кружляє навколо них, це емоційне переживання цих фактів. Переживання різне – сумне, роз’ятрене болем, овіяне боєм, обпалене горем, освячене вірою.

Кожна з історій – це або трагічний момент чийогось життя, або ціле життя в мініатюрі, або частина бойового шляху, або чиїсь мрії, або чийсь характер, або чиїсь переконання, або останній бій,  або остання думка, або останній крик, або сумна подорож додому.

Я пишу і читаю про війну не тому, щоб надавити на болюче. Я пишу й читаю про війну тому, що вони – ті, хто міг би жити – стоять поруч із нами. Вони нікуди не пішли. Бо не пішла війна. Вони усе бачать. Вони чекають... На Перемогу...

Поезії не великі. Але прочитавши одну, у вас буде враження, що ви прочитали ціле оповідання. Торкніться імені – і воно відгукнеться... Дякую.

Вам би жити