На цей раз до Геловіну підготувалися Раєчка та Богданчика.

В них, на відміну від молоді своя атмосфера, скажімо так... більш класична)))

– Ті сектанти й досі вважають тебе відьмою! – щиро обурився Богдан і кинув на Раю оцінювальний погляд. – Хоча тобі образ відьмочки дуже личив би.

Він хитро примружив очі й посміхнувся.

Рая нічого не відповіла.

Наступного дня вона викликала таксі й потягла чоловіка за собою.

– Сюрприз, Богданчику! – хижо посміхнулася вона, нічого не пояснюючи.

Під кінець поїздки Рая зав’язала йому очі пов’язкою та повела за собою.

Згодом вона дозволила йому побачити «сюрприз».

Вони перебували всередині старої дерев’яної церкви.

Рая стояла посеред гробу, підвішеного на ланцюгах, у білій поминальній сорочці й вінку із сухоцвітів на голові, відчайдушно намагаючись утримати рівновагу.

«Він стояв на колінах, окресливши довкола себе коло, і не наважувався підвести очей, чуючи, як довкола нього шаленіє нечиста сила…» – промайнула в його голові класика.

Богдан схопив крейду, що валялася просто поруч, і окреслив довкола себе коло.

Рая засміялася й утратила рівновагу.

Богдан зреагував миттєво, підхопивши вампіршу.

Вона опинилася зверху на ньому, в обіймах чоловіка.

– Ти хоч не забився? – стурбовано спитала вона, усе ще сміючись.

– У тебе дуже дивне розуміння рольових ігор! – награно обурився він, подумки підраховуючи кількість синців на спині.

Справжні пригоди цих двох і малої Катрусі в "Оберни..."

Тут осьо: https://lnk.booknet.ua/01kxvc3vnez2wgxngp3j8ebsf5