Глава 6 - Опублікована!

— Про кого саме? — Я піднесла пінцет до його руки, але він різко відсмикнув її. — Ти що, без руки вирішив залишитися? Пінцет гострий!

— Слухай… а може, рука сама заживе?

— Сама? Сама вона може тільки відмерти. Доведеться відрізати.

— Що?!

— Якщо не витягнути шипи, отрута проникне в кров, а потім — до серця. Тоді ти помреш. Повільно, страшенно і…

— Годі! Я зрозумів! Витягуй!

  Він відвернув голову й щільно заплющив очі.

— Божечки, ти що, пінцета боїшся? Оце так! Такий великий, статний хлопчик, а панікує через якісь шипи й пінцети. Ой, та не бійся ти так! Це майже не боляче. От витягати отруйні шипи Польової Чорної Змії — ось це справді боляче. Наче шкіру наживо знімають.

— Оце ти вмієш підбадьорити…

  З криками, нервами й мало не сльозами ми витягли всі чотири шипи. Вільяму про це знати необов’язково: якби він дізнався, що їх було аж стільки, то, напевно, вмер би просто зі страху.

  Я нанесла на його руку бальзам і почала обмотувати її бинтом.

— Бодай пару днів ходитимеш так. І не смій знімати пов’язку або мочити її.

— Угу.

 ***

— Ти не віриш у звичайні випадковості?

— Не в такі.

  Тієї ж миті у вікно вдарилася чорна тінь, змушуючи мене здригнутися.

  Ворон.

  Ще один. І він не просто прилетів — він бився об шибку, наче намагався прорватися всередину.

  Ми з Вільямом одночасно підняли голови.

— Ось це вже справді дивно, — пробурмотів він.

  Я підвелася й повільно підійшла до вікна. Ворон бив крилами об скло, залишаючи на ньому вологі сліди. Його очі… Вони були не просто чорними — вони світилися червоним.

  Я відчула, як моє серце пропустило удар.

— Вільяме… — прошепотіла я.

— Бачу.

  Я простягнула руку до фіранки, щоб закрити вікно, але раптом ворон перестав битися. Він завмер, нахилив голову набік, а потім знову вдарився об скло, цього разу сильніше.

  Тріщина.

  Я різко відсмикнула руку.

— Нам треба йти, — холодно кинув Вільям і різко зіскочив зі столу.

  Ворон знову вдарився об вікно. Скло більше не витримало — воно розлетілося на сотні дрібних осколків, і невідома темна постать кинулася всередину.

  Я відчула, як щось холодне торкнулося моєї руки. Вільям швидко схопив мене за плече й щосили потягнув назад, до замку.

...

0 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
Інші блоги
Свіженький шматочок з новинки❗
— Ви мене не розігруєте? — Навіщо? - дивується. - Ти моя помічниця і я хочу, щоб ти почувалась впевнено і незалежно. Ти маєш знати, що коїться у тебе за спиною. Він крутився біля блондиночки хвилин десять, а як побачив,
❤️останні години знижки на кримінальний роман❤️
Привітики☺️✨️ Мої любі, знижка на книгу В обіймах Анубіса❤️ діє до опівночі✨️ Тож якщо хочете придбати книгу за вигідною ціною, краще зробити це зараз) P.S. для нових читачів у мене діє вигідна програма лояльності.
А хто це тут у нас? Ще одна несподівана зустріч...
А на Кіру чекає несподівана зустріч... Одразу подвійна порція! Чому Захар Бойчук так зацікавлено розглядає Кіру? Та чи вдасться Миру нарешті поговорити з дівчиною? І хто зненацька перехопив її в темному коридорі? Скоро
Ось і все. Крапка. Або ж... три крапки?
Важко повірити, але це сталося. Історія «Літнього дощу» офіційно завершена. Здається, тільки вчора Аліса обережно мазала подряпини на його руках, Сергій уперше випадково зізнався в почуттях, а ми всі разом були свідками,
Важенький видався місяць
Ну що ж, осінній сезон застуд таки дістався й до мене. Трохи прихворіла, трохи випала з життя, але ще дригаюся. І маю гарну новину: 13-й розділ "Дракайни" — "Ціна" — вже опубліковано! Залишу тут
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше