— Я теж це чумне лихо до себе не візьму! — гидливо просичала літня дама в смарагдовому тюрбані, струшуючи попіл із мереживних рукавів. — Їй тільки в м'ясній лавці кістки дробити, а не з тонкими прокляттями працювати!

Хвіст-мутант тим часом зреагував на багатоголосий ґвалт і вже приготувався стрибнути просто на стіл до переляканих професорів. Але в цей момент із-під протилежного краю столу спокійно підвівся кремезний орк у чорній мантії з вишитим золотом вороном на грудях.

Орк на льоту перехопив хвіст біля самої основи й коротко стиснув пальці. Почувся хрускіт, спалахнула сила, знешкодивши тварюку за частку секунди. Хвіст безсило обм'як, осипався попелом й зник.

Змахнувши прах із рукава, велетень підчепив носаком чобота табличку й ляпнув її на край столу: «Професор Ґарольд Крейн. Факультет Вищої Некромантії».

Він окинув хазяйським оком розбитий постамент і видер мою заяву з тремтячих рук цілителя:

— Боягузи та пудреники! — реготнув орк. — Оце я розумію — потенціал! Стихійний бойовий тлін! Здатність вивертати органіку навиворіт одним порухом брови. З неї вийде ідеальний бойовий некромант!

— Але я хотіла лікувати… — жалібно пискнула я, відчуваючи, як холодний піт стікає вздовж хребта. — Тобто… вивчати травички… Відправте на відьомство, вельмишановні! Ну, будь ласочка!..

— Ще чого! — фиркнула відьма, демонстративно схрестивши руки на грудях. — Самі забирайте своє ходяче лихо, Крейне, поки воно нам академію не спалило.

— Ще позеленієте від заздрості, шановні, — гарикнув орк, іронічно шкірячи ікла. — Некромантія, адептко, ось твій шлях!

— Гик!

Особистий кошмар ректора, або А кому зараз легко?

А всі цікавинки, спойлери та візуал шукайте в моїй телеграм-групі