Кажуть, вода пам’ятає все… Навіть те, що люди воліли б забути)) До речі, саме ця водяна панянка винна в тому, що принцеса і наша героїня опинилися в такій… делікатній ситуації.

Наробила справ, а розгрібати тепер іншим!) Ну а поки — тримайте невеличкий спойлер:

— Ліореє, — знову озвався Кайрен, і цього разу в його голосі з’явилися такі небезпечні нотки, що навіть я мимоволі здригнулася. — Ти хочеш сказати, що повернула в тіло моєї дружини чужу душу?

— Ну, якщо висловлюватися зовсім точно, то так, — неохоче погодилася річковиця. — Але ж душа теж астерійська, світла, молода, цілком жива й навіть досить приємна. Між іншим, я могла витягнути когось значно гіршого!

— Когось гіршого? — повільно повторив генерал, і навколо чоловіка побільшого чорної матерії.

— Ну, наприклад, старого розбійника, який утопився минулого тижня, або ту сердиту знахарку, що прокляла власного чоловіка перед смертю. Повір мені, з ними ти мав би значно більше клопоту!

Я дивилася на річковицю, не знаючи, чи плакати мені, чи сміятися.

Отже, моє теперішнє становище можна було вважати вдалим лише тому, що замість мене в тіло принцеси могла потрапити душа якогось розбійника? Дивовижна втіха.

Завтра вже на вас буде чекати оновлення книги

«Темний генерал. Шлюб з ворогом»