Сьогодні (10.10) знижка на гарячу історію приборкання норовливої спадкоємиці простим хлопцем-водієм:

ПРИНЦЕСА ТА ГОРИНИЧ

Анотація:

Вона — Карина Георганова, єдина донька Артура Георганова, одного з найвпливовіших людей міста-мільйонника.
Улюблена дочка впливового батька, який побудував свою бізнес-імперію, як-то кажуть — з нуля. Та його маленька дівчинка, його принцеса, виросла й перетворилася на красиве… стерво.

Він — Єгор Красильников, вихованець дитячого будинку, колишній спецпризначенець із позивним Горинич.

Випадкова зустріч у чужому місті. Пристрасна ніч. Ніяких взаємних зобов’язань…
Ось тільки доля розпорядилася інакше.
Відсьогодні Єгор — водій Карини.
***
Як і всі книги циклу — можна читати окремо.
***
протистояння характерів

дуже відверто

сильний чоловік

Рандомні уривки:

Уривок 1

"— Каріно Артурівно! Вас Артур Філіпович просить зайти до його кабінету, — постукавши, через двері повідомляє мені покоївка.

— Прямо просить? Не наказує? Тобто, я можу проігнорувати його «прохання»? — сонно відповідаю дівчині. Здається, її звуть Марія… Або Наталка. У цих чорних сукнях і білих фартушках, з гулями на голові вони мені всі на одне обличчя…

— Він наполегливо просить… — зітхає дівчина, заходячи в кімнату.

А вона не дурна… Придивляюся до бейджика на грудях — все-таки Марія.

— Не знаєш, навіщо я батькові знадобилася так рано? — Дівчина, не стримавшись, закочує очі, і я дивлюся на годинник — час уже наближається до вечері… Виправляюся: — Так пізно.

— До нього приїхав Денис Семененко. З молодим хлопцем. Вродливим, між іншим. Кажуть, це ваш новий водій!

— Вродливий, кажеш… — задумливо повторюю, мимоволі згадавши свого нічного візаві. Якщо цього разу пощастило, то мені буде байдуже, вродливий новий водій чи ні… — Передай батькові, що я прийму душ і прийду… Якраз до вечері…

— Артур Філіпович наказав без вас не повертатися… — знову зітхає Марія.

— Ну ось і чудово! Вважай, що до вечора ти вільна."

Уривок 2

"Ранок настає занадто швидко. Телефонний дзвінок вириває мене з важкого сну, і коротке розпорядження діє краще за крижану воду:

— Заїдеш за пані Георгановою о 12:00. Адреса вже введена в навігатор твоєї машини.

Карина вже встигла зранку кудись поїхати? Чому не викликали мене?

Швидко одягаюся та йду до машини. У гаражі питаю одного з охоронців:

— Хто вранці відвозив Карину Артурівну?

— Вранці? — дивується той. — Ввечері за нею Юханов сам заїхав. У нього банкет із приводу його тридцятиріччя в його заміському будинку…

Стискаю щелепи. Сьогодні мені доведеться відчиняти двері автомобіля перед коханою жінкою, яка, можливо, щойно вийшла із чужого ліжка…"

Уривок 3

«Ти ж знаєш Якименка?» 

Звісно, я його знаю. І занадто добре розумію, у чому справжня причина їхньої бійки.

Бачу, як жовна ходять на обличчі Єгора при самій лише згадці прізвища мого попереднього водія. Навіть якщо Єгор досі не знав деяких подробиць, то, судячи з усього, Сергій його просвітив…

Повертаюся в кімнату, але не можу знайти собі місця. Кидаюся від вікна до дверей. Час покарання вже давно минув, а Єгора все немає. Його хтось затримав чи після розмови з Якименком він не хоче мене бачити??

Не здивуюся, якщо так… Мені треба поговорити з Єгором! Усе йому пояснити… Але якщо він більше не захоче мене бачити, я це зрозумію…

Збираю свої речі, які зовсім нещодавно розклала, і складаю в сумки. Куди я піду — ще не знаю. Може, місце в гуртожитку універу дадуть… Але до батька я точно не повернуся!"

Уривок 4

"— Збирай команду, полковнику. Ми знайшли Георганова!

— Може, краще нехай генерал цим займеться? — пригальмовує його Темний.

— Не можна світити органи. За наявною інформацією, Георганова свої ж притиснули.

— Згоден, генерала поки не варто залучати. Зобразимо наразі самодіяльність особистої охорони Филиповича. Єгоре!

— Я!

— Зв’яжися з Назаренком, його присутність не завадить. Денисе, візьми в команду Єгора та Олега.

— Щодо Олега — згоден, а от Єгору краще на базі посидіти поки що!

— Денисе Антоновичу! — обурено починаю я.

— Денисе, Олег і Єгор могли вже намозолити очі, тож додадуть більшої переконливості тому, що операцію затіяв Назаренко.

— Добре. Тільки вперед не лізти! Зрозумів мене, Гориничу? — суворо каже Семененко.

— Так точно! — радісно відповідаю, відчуваючи приплив адреналіну в передчутті операції.

— О, загорівся вже! — сміється Темний. — Ну що, уперед, пацани? Як у старі добрі…"