Ромул Шерідан    Між двома подихами

Коли я читаю книгу, і там усе йде загалом гладенько, без непосильних перешкод, я кажу собі: так не буває. “Але це ж фантастика!” – суперечить  інший мій голос. І у фантастиці не буває.

“Але ж хіба гладенько?! Герой – ніби  заручник у маєтку леді Ешфорд!”

Нічого поганого вона йому не готувала – лише прекрасну онуку, стабільний статус при дворі, повагу й прихильність аристократичної еліти.

“А хіба немає перешкод?! Закохані – з різних світів, які перетинаються тільки раз за певну кількість космічних циклів! А таємниці карти?! А шлях до їх розгадування?! А кохання?!!! Кохання, яке здається просто неможливим в обставинах, коли закохані можуть бачитися, як хтось із них до нестями крутить ручку динамо!!!” 

Усе це так! Але ж немає руйнівних пристрастей! Ненависті, що спопеляє! Несусвітньої бойні! Страждань, страждань і страждань... І таке життя! І реальне, і фантастичне. Якщо це, звісно, не Різдвяна історія. Хоча... “Дівчинка з сірниками” Андерсена... Історія, але так собі Різдвяна.

“Так чого ж ти читала цю книжку?! Чому чекала кожного розділу? Чому слухала її  пізнього вечора, дивлячись на яскраву зорю, що видно з твого вікна? І чому усмішка не полишала твоє обличчя? Ніколи... Ніколи... Поки ти читала цю “гладеньку” історію...

І я скажу так. Жесті й непорозумінь нам вистачає з походом. А от терпіння, виваженості, вихованості, тактовності, шляхетності, чутливості, а найголовніше – чистоти! чистоти внутрішньої, природної! – не вистачає. І завжди не вистачало. І не важить, що нині стоїть лиха година. Не важить. Людству не вистачає Чистоти. У першу чергу, книга пана Ромула про це. І стосується ця чистота і змісту, і характерів персонажів, і самого авторського письма. 

Холодний Единбург, де живе Еліан Грейс, не здається надто холодним, щоб заморозити гарячу душу дослідника. І сонячний Ард-Лір –  надто далеким, щоб студентка Нірея не шукала дороги до свого щастя. Чи можна стулити те, чого не видно іншим? Те, чого немає для інших? Те, що взагалі не тулиться? “Можна! – говорить автор, –  якщо ваш поводир – Кохання”... Книга “Між двома подихами” і про кохання – почуття, про яке знає і мріє кожна людина, але не кожній випало щастя його зазнати.

Ви крок за кроком пройдете маршрут, позначений на давній карті, яка потрапила до рук картографа Королівського Географічного Товариства. Мандруючи, ви увійдете до сонячного паралельного світу – вишуканого, архітектурно й технічно досконалого, з красивими освіченими людьми. Ці світи ніби накладаються – світ Землі й світ Каледорії. Деякі пам’ятки в них знаходяться в однакових місцях, як орієнтири для обраних – уважних і допитливих. Тож прагнення знань, інтерес до таємниць історії (у тому числі – історії рідного міста), потяг до досконалості у спробі жити на повну потужність, незважаючи на правила й умовності світів, – також  головні ідейні стрижні книги.

А імена... Нірея. Ліарен. Айрена Тайвел. Каледорія. Ард-Шуіл. Домхан-Тасгал. Звучить як мантри.

Я раджу почитати книгу Пана Ромула Шерідана . Вона, як ковток джерельної води. Для мене це не банальна метафора. Я живилася книгою. Бо таке життя. Ми не можемо часом знайти пляшку живої, справді живильної, води. Але ми можемо завжди відкрити й почитати книгу, де герої з чистими намірами втілюють свої мрії, не полишаючи за собою руїни. І де написано про це щирими й чистими словами. Напитися живої води Слова й жити далі.

Ромул Шерідан –  автор, здатний писати про життя, у якому тяжка праця, розпач і зневіра висмоктують у людини останні сили. І ти віриш йому. Тому і в основний посил книги “Між двома подихами” я вірю також. А посил цей простий – Людина заслуговує на Щастя. Тільки треба правильно скласти маршрут.

Ромул Шерідан

Між двома подихами