Вітаю всю громаду Букнет, а особливо Тебе, мій Постійний Читач!!!

Вчора опублікував перший розділ. Читаєте? Прошу, шановні лишайте коментар, та свою думку. Це важливо. Дякую що не забуваєте. Всім новим, мої вітання, та приємного читання. Кожний новий розділ- це об'ємна історія, пазл, який складається в роман. Я пишу по ступово, бо роман Ті що шепечуть під нами, буде від 300.000 тисяч символів. Великий. Я не бажаю оповідання, я бажаю, роман. Проте я не хочу зливати свої сили в нікуди.

Ця праця яка тут є, це роки, які мають свої результати. Прошу. Спілкуйтесь, Мені важливо знати, що я не спілкуюсь сам з собою, а з тими кому цікава література, спілкування, та приємне відчуття підтримки. Я не з тих авторів, хто штампує книги, заради бабла, а блог схожий на бікборд, не про що і не цікаво навіть комент ставити. Я завжди підтримую, але і від підтримки не відмовлюсь, бо кожен розділ дається, тяжко. Це праця яка дається складно.

Стівен Кінг класно описав біль в одному із романів. Один із моїх улюбленних. Коли наступає біль-то ти не бачиш нічого, окрім ліжка на яке ти хочеш лягти. Ти не бажаєш, їсти, спати, чи дивитись серіал. Ні. А якщо ще трохи почикати, все по трохи стає червоним, і цього червоного стає більше, коли ьіль стаж не стерпним, то ти бачиш червоний коридор, в кінці якого бачиш стіл, тумбочку, чи когось хто поряд, щоб вколоти тобі знеболююче, чи дати пігулки якщо ти можеш прийняти. І якщо це пігулки, то проходить 20 хваилин, перш ніж біль сойде. Тільки тут ти рощумієш що укол, краще. Правда іронія?

Із повагою до всіх,

Шиповський.