А для хлопців є рушниця...

Привіт, любі читачі!

Уявіть ситуацію: ви налаштувалися на сонце, пляж і коктейлі, а життя (разом із долею-жартівницею) відправляє вас... у мальовниче село Великі Яблунці.

Але це ще квіточки! Справжній зашквар починається тоді, коли виявляється, що місцевий здоровань, до якого у вас справи — це ваш гарячий випадковий коханець. Який, до того ж, має прізвище Ведмідь, характер крейсера і семирічну доньку з гострим язиком!

Ловіть шматочок настрою з моєї романтичної комедії «Нереальний зашкварок»:

– Чого треба? – буркнула до мене набурмосена власниця будинку.

Я не надто зналася на дітях, але судячи з вигляду, дівчинці не було більше семи років. Її обличчя, волосся та руки були припорошені білим порошком. Мабуть, борошном, або ні…

Я вже ні в чому не мала впевненості.

– Максим Валентинович Ведмідь тут живе? – розгубилася я.

Дитина перевела погляд на мого випадкового коханця.

– Ти знущаєшся? – запитала вона. – Це вже не смішно, тату.

– Тату? – повернулась я до здорованя, на що він лишень розвів руками.

– Здається, твої справи таки моя справа, так? – підморгнув чоловік.

– Ти – Максим Валентинович Ведмідь? – ще й досі не вірила я.

Даремно. Бо навіть прізвище йому пекельно пасувало. Справжній ведмідь!

– Саме він, – кивнув здоровань.

– Очманіти… – похитала головою я.

Дівчинка голосно пирхнула.

– Ти не дозволив мені залишити Степана, мовляв, в дім всяку бридоту не тягнуть, – скривилася дитина. – А сам?

І вона гидливо тицьнула пальчиком в мою сторону.

Я лишень рота роззявила від такого. Нахабство – їхня сімейна риса.

– Соломія, – нахмурився Максим. – Негайно перепроси за свій довгий язик. Інакше…

– І нічого він не довгий, – дівчинка висунула язика і дотяглась його кінчиком майже до підборіддя. – Бачиш? Цілком нормальний.

– Інакше я продовжу твоє покарання без гаджетів ще на тиждень, – договорив чоловік і непорушно склав руки на грудях, наче поставив крапку у цій розмові.

– Ще на тиждень? А продовжуй, – стенула плечима вона. – Ні в чому собі не відмовляй, татусику. Тільки й знаєш як знущатися з неповнолітньої, соцслужби на тебе немає, але нічого – викличемо.

– Соломія! – покликав Максим доньку, але дівчинка вже зникла в будинку, тільки волосся, зібране у два хвостики, майнуло перед нашими очима.

– Хто такий Степан? – запитала я чоловіка. – Хлопець?

– Який хлопець? Вона цьогоріч тільки в перший клас піде, – обурився і наче злякався він.

– Діти зараз швидко ростуть та розвиваються…

Максим похмуро зиркнув у темноту коридору, що виднівся за порогом.

– Для хлопців в мене є рушниця.

Якщо вам терміново потрібна порція гумору, іскор між героями, сільського колориту та розтопленого серця суворого одинака — запрошую!

Як думаєте, хто такий насправді той загадковий Степан, якого Соломія притягла до хати?  Жаба? Папуга? Чи, може, сусідський цап?

4 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
avatar
Марина Сніжна
08.10.2026, 17:56:37

Дуже зацікавлює!

Татія Суботіна
08.10.2026, 18:09:42

Марина Сніжна, дякую!)

avatar
Ганна Літвін
08.10.2026, 17:34:32

Супер!

Татія Суботіна
08.10.2026, 17:48:36

Ганна Літвін, дякую!

avatar
Ханна Грей
08.10.2026, 15:46:27

❤️❤️❤️

Показати 2 відповіді
Ханна Грей
08.10.2026, 16:04:06

Татія Суботіна, ❤️❤️❤️

avatar
Тетяна Арден
08.10.2026, 15:38:57

❣️❣️❣️❣️❣️

Татія Суботіна
08.10.2026, 16:01:33

Тетяна Арден, дякую!

Інші блоги
Хто кличе «мамо…» в тумані?
Над стежкою мерехтять два бліді вогники. Жінка з ліхтарем зупиняється, прислухається, і з туману долинає тихе дитяче «Мамо…» Так починається мій короткий ролик про потерчат. За українськими повір’ями, потерчата
Лана огризається...
Вітаю, любі букнетівці! ❤️ Оновлення роману "МАМА для маленької донечки" уже у ваших книжечках: — Тоді я пропоную вам вакансію мами. Аня ж назвала вас мамою? А заодно вакансія дружини — мені теж не завадить
Ох, Бернаааард))) Оновлення "Відьми" чекає!
— Вона швидко вчиться, — озвався зі свого стільця Бернард. — Можливо, їй потрібен інший наставник, щоб розкрити потенціал? — Їй потрібен наставник, який не відволікатиме її під час роботи, — різко відповів Ренар.
Її обов’язки в замку завершені?
За кілька днів, зібравши в кулак рештки мужності, я прямую до кабінету господаря замку... На мені знову та сама сувора темно-сіра сукня — одяг, що нагадує про мої обов’язки, а не про наші нічні шаленства. Я стукаю у двері,
Мій ювілей♥
Сьогодні святкую тридцятий день народження і дарую максимально можливі знижки вам, мої любі читачі, на всі платні книги. *пішла снідати чаєм та тортиком*
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше