Він хлюпнув на мій палець зеленуватою рідиною, від якої шкіру обпекло нестерпним жаром.

— Ащщ! Спалити мене вирішив? — засичала крізь зуби я. Захисні чари лорда відгукнулися їдким димком.

Мімік, на диво, мовчав. Навіть не хрюкнув, захисничок! Але ж я сама йому наказала стулитися і не показувати характер, бач який слухняний, коли не треба!

— Та здалася ти мені! Стій і не смикайся.

Каблучка сипонула іскрами. Лихвар стиснув кліщі, явно наміряючись здерти коштовність разом із моїм суглобом.

— Гей, майстре, — просипіла я, висмикуючи руку з-під його залізного хвату, — акуратніше! Мені цей палець ще потрібен. Цілься тільки в брязкальце!

— Ой, переживеш, опудало, — вишкірився старигань, клацнувши інструментом над самісінькою шкірою. — Подумаєш, одним пальцем менше, одним більше! За такі гроші взагалі без руки ходити можна.

Я не стала сперечатися чи виправдовуватися. Натомість нахилилася через прилавок, і прошипіла йому просто в пику:

— Спробуєш відчикрижити палець, діду, і я вчеплюся тобі в горлянку. А перед тим, як здохнути, ти дізнаєшся, чим саме зараз заражені мої нігті. Повір, трупна гниль із чумного могильника роз'їдає м'ясо куди швидше, ніж твої кислоти. Хочеш перевірити?

Лихвар помітно підібрав пузо, а його кадик нервово смикнувся. Професійне чуття явно підказало старому, що я не блефую і вчеплюся всюди, куди дотягнуся.

— Чого застигла? Руку давай! Ювелірно все зроблю, — буркнув він уже без зайвого гонору.

Щипці вчепилися в коштовність, скупник натужно крекнув і…

Особистий кошмар ректора, або А кому зараз легко?

P.S. Всі спойлери до сюжету шукайте в моїй телеграм-групі