Мій захисник продався за щурячий хвостик!

Мімік раптом увійшов в роль бойового вовкодава. Забувши всі нещодавні мої настанови про конспірацію, валіза випустила лози, роззявила пащу на ширину плечей — не моїх, а точно лордівських — і оглушливо, люто видала:

— ГАВ-ХР-Р-Р! ВАФ!

А тоді рвонула вперед, намагаючись вчепитися кістяку просто в тазостегновий суглоб.

— Куди?! Стояти, дурна валізо! — заверещала я, викидаючи вперед руки.

З переляку магія Життя вирвалася з мене неконтрольованим зеленим водоспадом. Хвиля відрізала міміка від покійників, і…

У колінах кістяка миттю проріс соковитий дикий чебрець. Всі інші суглоби так щедро обплело мохом, що він заповз у щілини, огорнув кістки й одним махом вилікував… післяжиттєвий ревматизм.

У мерчика з відламаною щелепою просто в роті раптом розпустилася пишна біла лілія, а в прогнилому шоломі третього забуяли ніжні волошки.

А мене повело… Я похитнулася й опустила руки. Усередині знову стало порожньо, наче хтось одним махом вичерпав усе, що встигло накопичитися за дорогу.

Кістяк із палашем сторопіло завмер, а потім несміливо зігнув ногу.

Ні скрипу, ні хрускоту!

Скелет помацав коліно пальцями, розгублено глипнув на мене, поприсідав для вірності… і просто впустив палаш. Зброя гепнула об надгоробок з жалібним «дзень».

Мімік тим часом клацнув зубами об лати на його стегні. Лицар навіть не здригнувся, лишень нахилився й лагідно дав щиглика по замку валізи, наче по носі бульдога.

Мерчик з лілією в роті пошарудів у кишені й витяг засохлий щурячий хвостик та  сунув цей делікатес просто в роззявлену пащу мого багажу. Мімік чавкнув, закотив очиська й потерся об ноги кістяків. Мов усе життя провів на цьому цвинтарі! За їжу мене продав? От зубатий зрадник!

— Гарний хлопчик, — видав лицар.

Особистий кошмар ректора, або А кому зараз легко?

P.S. А в моїй читацькій телеграм-групі вже гуляють спойлери до майбутніх розділів.  Хто любить знати те, чого ще не знають інші читачі, — вам туди. Візуали до роману також шукайте там :)

5 коментарів

3 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти

Важка дорога до волі від чоловіка...

Татія Суботіна
06.10.2026, 09:52:21

Наталья Русанова, важка, але думаю, того варта?) Дякую!

avatar
Марина Сніжна
05.10.2026, 09:41:24

Які жахіття відбуваються навколо героїні! Я і не думала, що їй було настільки важко втекти від чоловіка:)

Татія Суботіна
06.10.2026, 09:52:08

Марина Сніжна, ну там і чоловік не такий простий, щоб було легко втекти) Дякую!

avatar
Вікі Дрейк
05.10.2026, 12:07:46

❤️❤️❤️

Татія Суботіна
06.10.2026, 09:51:49

Вікі Дрейк, дякую!

Інші блоги
Хто кличе «мамо…» в тумані?
Над стежкою мерехтять два бліді вогники. Жінка з ліхтарем зупиняється, прислухається, і з туману долинає тихе дитяче «Мамо…» Так починається мій короткий ролик про потерчат. За українськими повір’ями, потерчата
Лана огризається...
Вітаю, любі букнетівці! ❤️ Оновлення роману "МАМА для маленької донечки" уже у ваших книжечках: — Тоді я пропоную вам вакансію мами. Аня ж назвала вас мамою? А заодно вакансія дружини — мені теж не завадить
Ох, Бернаааард))) Оновлення "Відьми" чекає!
— Вона швидко вчиться, — озвався зі свого стільця Бернард. — Можливо, їй потрібен інший наставник, щоб розкрити потенціал? — Їй потрібен наставник, який не відволікатиме її під час роботи, — різко відповів Ренар.
Її обов’язки в замку завершені?
За кілька днів, зібравши в кулак рештки мужності, я прямую до кабінету господаря замку... На мені знову та сама сувора темно-сіра сукня — одяг, що нагадує про мої обов’язки, а не про наші нічні шаленства. Я стукаю у двері,
Мій ювілей♥
Сьогодні святкую тридцятий день народження і дарую максимально можливі знижки вам, мої любі читачі, на всі платні книги. *пішла снідати чаєм та тортиком*
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше