До перерви залишається кілька хвилин, коли я раптом відчуваю інший погляд. Не липкий, не п’яний, а холодний. Він ніби повільно проходиться по моєму тілу, і я фізично відчуваю кожен сантиметр, на якому затримуються чужі очі. Хто?

Я продовжую рухатися в ритм музики, водночас обводячи поглядом зал. Нікого. Переводжу очі на ВІП-зону, і знаходжу.

Чоловік сидить, відкинувшись на спинку крісла й широко розставивши ноги. В одній руці недбало тримає склянку з алкоголем.

Темне волосся зібране на потилиці в пучок, скроні виголені. Чорна сорочка розстебнута біля шиї, а з-під коміра вгору тягнуться темні лінії татуювань. Вони доходять до шиї й губляться десь біля обличчя.

Красивого обличчя, і такого холодного, що від одного погляду стає не по собі.

Він не усміхається, не піднімає келих, не робить нічого, просто дивиться на мене. 

Наші погляди зустрічаються, і я чогось не можу відвести очей, кілька секунд, чи може, більше.

Його обличчя не змінюється. Жодної емоції, тільки крижаний, уважний погляд, від якого вздовж спини повільно проходить холодок.

Я першою відвертаюся. Дотанцьовую останні хвилини, не дивлячись у його бік, хоча чудово знаю - він усе ще стежить.

Я відчуваю цей погляд на собі до самого моменту, поки двері роздягальні не зачиняються за моєю спиною і тільки тоді видихаю.

Двадцять хвилин перепочинку - і знову в залу.

 - Олівія. - Альберт залетів до нас, не зважаючи на те, що дехто переодягається.

 - Що? - я відкриваю пляшку з водою і починаю пити, бо після того погляду в мене в горлі все пересохло.

 - Приватний танець. - підійшов до мене менеджер.

Не встигнувши ковтнути воду, я від здивування випльовую її, розпилюючи душем на Альберта. Може, він сьогодні не мився, чи йому просто жарко.

 - Ой. Вибач, Альбертику. - хапаю рушник і витираю йому обличчя. - Хіба ж можна так підкрадатися?

Дівчата почали тихенько сміятися. Альберт, може, і хотів обуритися, та справа в нього, напевно, серйозна.

 - Олівія, я сказав, танець. - зціпив зуби, але страшним не виглядав, бо він така булочка, невисокий, повненький і з великими очима.

 - Альбертику, ти забув, що я не танцюю привати?

 - Сьогодні танцюєш. - коротко відповів він.

 - Ні. - відвернулася я.

 - Так. - не зупинявся він. - Друг директора замовив.

 - Та хоч брат. - відповіла я і підправила макіяж, готуючись до наступного виходу.

 - Олівія, Хану ми не відмовляємо ніколи.

 - Та хоч самому королю, мені пофіг. Що це за прізвисько дурне? - хмикнула я.

Дівчата починають перешіптуватися.

 - Ти що, не знаєш, хто це? - запитала Мілка. Ні, не та, що корова з шоколаду, а моя найкраща подруга, яка привела мене сюди.

 - Ні. І не збираюся дізнаватися, хто такий цей султан. - я обтерла вологу шкіру рушником.

 - Він тобі заплатить стільки, скільки ти отримуєш за місяць роботи. - Альберт уже починає пітніти.

 - Альбертику. - я помахала йому рушником перед обличчям. - Я сказала ні.

 - Олівія, ти не уявляєш, який він .... Я б йому станцювала і безкоштовно, і не тільки станцювала. - впевнена, жартує моя подруга.

 - Фу-у-у. Мілка, яка ти хтива. От іди і танцюй тому падишаху, чи шаху, як його там.

 - А можна? - повернулася вона до Альберта.

Я здивовано глянула на неї. Взагалі-то вона також не танцює привати.

- Казала, що кондиціонер погано працює. Дивіться, що з Мілкою, мізки тануть, як шоколад з її іменем. - хмикнула я.

 - Ні. Саме Олівія. - Альберт спітнів ще сильніше. - Хочеш, я на коліна стану?

Несподівано він починає опускатися.

- Е-е-е. - підхопила його за руку. - Ти що робиш? Не вартий того той султан.

 - Вони не приймуть відмову. - дивився прямо мені в очі Альберт.

 - Блін. Ну не можу я дітям відмовляти. - видихнула я.

Хоча Альбертику вже тридцять п’ять.

 - Дякую. - він хотів обійняти мене.

 - Тихо, тихо. - поставила я руки перед собою.

 Навіть не збиралася хвилюватися, тільки палець трішки посмикується. Може, нерв десь пережало.

Через пару хвилин мене заводять у кімнату, де люди ходять з келихами, молоді дівчата посміхаються чоловікам так спокусливо, що аж самій хочеться випити з ними на брудершафт.

Та через секунду я натикаюся на нього. Саме того чоловіка, що дивився на мене своїм крижаним поглядом. Біля нього нікого немає, і він дивиться прямо, не відводячи очей ні на секунду. Мені здається, він навіть не кліпає.

Я нервово ковтнула.

 - Це він. - тихо сказав Альберт.

 - Це приват, а тут безліч народу.

 - У нього день народження, і ти його святковий торт.

 - Що? - надто голосно сказала я, і деякі розвернулися до мене. - Свічку куди прикажеш вставити?

- Я не наказую, всі питання до нього. - махнув на цього чорнявого з холодними очима. - Куди скаже, туди й вставиш.

 - Альберт, це я тобі щось вставлю, коли вийду. - прошипіла, начепила посмішку й пішла до Хана.

Альберт увімкнув музику, і я, не торкаючись його, почала танцювати. 

Господи, він так дивиться, що в мене мурахи йдуть по шкірі. Я повільно веду долонями вздовж талії, рухаю стегнами в такт музиці й уперто не відводжу очей. Нехай не думає, що зможе збити мене одним своїм крижаним поглядом. Тільки тіло, схоже, зі мною не погоджується, дихання стає глибшим, у животі щось стискається, а кожен рух раптом відчувається гостріше. Він ані трішки не ворушиться. Сидить, відкинувшись назад, і стежить, не за танцем, а за мною. Так уважно, ніби повільно знімає з мене, як одяг, мої жарти, нахабство й упевненість, залишаючи сам на сам із цим дивним тремтінням, тут я відчуваю себе не просто ніби голою, а наче з вивернутою душею

Музика скінчилася, і я так само різко зупинилася та відійшла від султана, чи як його там.

 - Стояти. - сказав він.

Альберт зупинився, а я пішла далі.

 - Олівіє, стій! - крикнув мені Альберт.

 - Один танець, Альбертику. - сказала я, навіть не повертаючись.

 - Олівія. - низький голос усе-таки змусив мене зупинитися й озирнутися.

Він вимовив моє ім’я так, наче смакував його, ніби лише промовивши, вже дізнався про мене набагато більше, ніж можна зрозуміти, просто почувши ім’я.

 - Падишах. - сказала я, піднявши підборіддя. - Мій робочий час закінчено, гарної ночі. До речі, Альбертик теж гарно танцює.

Він нічого не відповів. Просто повільно оглянув мене поглядом, зовсім трішки піднявши краєчок губ, але це була не посмішка, а швидше насмішка

Хан

Запрошую вас в мій телеграм канал