Пил потопу

. . . Я висунув шухляду письмового столу й дістав свій старий «Сміт-енд-Вессон». Перевірив барабан. Усі шість набоїв були на місці. Зігрів холодний метал долонею й сховав револьвер у плечову кобуру під плащем.

— Ну що ж, Ніколасе, — сказав я пожовклій фотографії, що лежала серед стосу секретних циркулярів. — Подивімося, наскільки глибока ця кроляча нора. І скільки ще багнюки нам доведеться розгребти, перш ніж ми знайдемо твій справжній Чикаго. . .