Розділ 2. Тіні на тротуарі

Минуло кілька днів.

Увесь цей час я завершував одну стару справу про подружню невірність. Щоправда, мені все ж вдалося викроїти годину й заїхати до Алекса — він сказав, що знайшов ще кілька матеріалів, які можуть стати у пригоді.

І ось нарешті я міг по-справжньому взятися за цю незвичайну справу.

Я витягнув із пачки сигарету, повільно покрутив її між пальцями й таки закурив. Дим ліниво поплив до стелі, змішуючись із сирим повітрям, що просочувалося крізь прочинену кватирку разом із запахом дощу.

У теці виявилося дещо більше, ніж звичайні пожовклі копії документів. Там лежав оригінал. Фотографія кінця XIX століття.

На знімку був собор у якомусь провінційному містечку. На перший погляд — звичайна поштова листівка своєї епохи. Якби не одна дрібниця.

Нижній ряд вікон майже повністю пішов під землю. Це були не підвальні вікна. Їхні пропорції, декоративні лиштви, висота й архітектура буквально кричали, що колись це був повноцінний перший поверх.

— Авжеж... — пробурмотів я, розглядаючи фотографію крізь збільшувальне скло. — Архітектурний стиль: «закопайте мене повністю».

Я перевернув фотографію.

На звороті пожовклого цупкого паперу олівцем, із сильним натиском, було виведено:

«Чикаго, 1854. Після "затишшя". Ніколас побачив їх першим».

Під стосом офіційних звітів із гербовими печатками лежав аркуш, вирваний із реєстраційного журналу міської психіатричної лікарні.

Дата — 12 жовтня 1855 року.

Діагноз, моторошний своєю канцелярською сухістю:

«Хронічне затьмарення розуму на ґрунті хибних спогадів про велике потрясіння земної тверді».

А нижче — примітка лікуючого лікаря, доктора К. Бредфорда, виведена каліграфічним, майже ювелірним почерком, від якої в мене неприємно засвербіло в потилиці.

«Пацієнт Уомер безперервно стверджує, що небо стало суцільно мідним і важким на три доби, втративши сонце й хмари, а коли воно знову прояснилося, перші поверхи та вулиці його рідного міста опинилися під п'ятиметровим шаром липкої червоної глини й рідкого мулу. Категорично відмовляється визнавати офіційну містобудівну програму "підняття вулиць для прокладання каналізації". Наполягає, що офіційна історія — лише консенсус брехунів, які вижили».

Поруч із журнальним записом, під канцелярською скріпкою, лежав сухий витяг з архівного реєстру ліквідованих земельних ділянок за той самий 1855 рік.

Звичайнісінькі бюрократичні таблиці.

І водночас від них тягнуло таким могильним холодом, що пальці самі почали мерзнути.

Сторінка за сторінкою.

Списки списаних володінь у районі сучасних Стейт-стріт і Мічиган-авеню.

Тисячі будинків, приватних садиб і купецьких крамниць, позначених короткою абревіатурою:

«Втрачено внаслідок просідання ґрунту та гідравлічного зміщення».

Жодної згадки про викуп землі. Жодного імені власника.

Навпроти більшості адрес стояв стандартний штамп:

«Власник відсутній / Евакуйований без поновлення майнових прав».

І тут же, у самому кінці теки, я знайшов ще один документ.

Надрукований на щільному папері з водяними знаками.

Секретний циркуляр.

«Про заходи щодо стандартизації міського середовища та обліку населення».

Травень 1858 року.

Кожен його пункт звучав як смертний вирок старому світові.

1. Усі споруди, перший і цокольний рівні яких опинилися нижче нового проєктного горизонту мостових, підлягають негайному засипанню, закладанню цеглою або переобладнанню під напівпідвальні складські приміщення без права облаштування житлових зон.

2. Будь-які публічні згадки про події 1854 року як про «Катастрофу», «Потоп» або «Природний катаклізм» трактувати як прояви масового психозу, небезпечного для громадського порядку.

3. Осіб, які систематично поширюють відомості про нібито існуючу раніше архітектуру та планування вулиць, направляти на обстеження до спеціалізованих медичних закладів.

Дітей із сімей зазначених осіб вилучати та розподіляти через систему Центральних сиротинців із повною заміною метричних записів.

Я відкинувся на спинку крісла.

Консенсус брехунів, які вижили. Красиво сказано.

Особливо для людини, яку замкнули в палаті з м'якими стінами лише за те, що вона вірила власним очам.

Цей циркуляр перевертав усе догори дриґом.

Він перетворював так званий «великий містобудівний проєкт Чикаго 1850-х років», коли місто нібито поетапно піднімали домкратами заради каналізації та санітарії, на колосальну, диявольськи зухвалу операцію зі знищення слідів.