Доброго часу доби, шановне панство.
Ви ж знаєте, який сьогодні день. Правда?
Тому, напевно, здогадуєтеся про кого буде цей допис.
Я не буду вдаватися до пафосних вітань, бо у кожного з читачів та авторів, переконана в цьому, є власна історія про котика, для якого збирали на автівку, на амуніцію або на певне приладдя. Або ж відкривали «банку», бо це вже край і вже негайно.
Я просто хочу, щоб ми не забували про тих котиків. Пам’ятали не тільки у такі дні, а й час від часу, дивлячись на небо, згадували, хто тримає його над нами. Нам складно, але там, де вони, ще складніше.
Тут я вам лишаю уривок з книги. Він мій улюблений.
Читачі кажуть, що ця книга емоційно важка, а я просто хочу, щоб ми не забули. І наші діти пам’ятали.
«- Ноші! Бігом!
Однак біля «буханки» ніхто не ворухнувся.
- Все. Двохсотий.
- Коли?
- Щойно.
Очі Андрія Павленко звузилися, і вже не старлейт, а лікар-реаніматолог, яким він, власне, працював у Харкові майже все свідоме життя, не вигукнув – зарепетував:
- Ноші! Кому сказав! У мене двохсотих не буває. Розпаскудилися! ШВЛ! Кисень! Систему!
За мить усе заворушилося. Лиш повітря, наповнене присмаком горілої трави, випаленого пороху, завмерло в очікуванні дива. Клапті одягу, бризки крові – усе летіло на оцинковану долівку польового госпіталю.
Хтось вклав руки на грудину бійця. Непрямий масаж серця… Раз! Ще раз! Поштовх… Ще… Ще… Час спливав. Відгуку нуль.
Поштовх.
Інтубація… Трубка в горлянку. Є. Апарат ШВЛ із киснем… Тиск пішов.
Огляд тіла – кілька невеликих ран. Осколкове. Зупинити кровотечу там, де вона є… При великій крововтраті навіть дрібні поранення можуть стати фатальними. Нової крові немає.
Поштовх.
Підключка… Ще дві крапельниці – в обидві руки…
- Гелофузін, струменем! Адреналін!
Двоє санітарів стискують пластикові флакони.
Поштовх…
Хтось витер вщент мокре чоло.
- Качай, бісова душа!
Поштовх… Ще… Ще…
Кардіомонітор. Електроди на тіло. Пульсометр на палець…
Поштовх… Поштовх… Поштовх…
Нарешті зубець на моніторі.
- Є сигнал! Серце пішло! Тиск?
Манжета від монітора – на руку. Здавалося, що вона накачувалася вічно… Нарешті сигнал і цифри на моніторі…
- Шістдесят!
- Лід на голову!
- Тиск?
- Вісімдесят.
Павленко полегшено видихнув:
- Живий. Реанімаційну машину на виїзд…
Євген Рачинський, руки якого почали трястися, скинувши напругу поштовхів, у дві затяжки прикінчив цигарку…
- М-да, схопили душу за ногу…
- За п’ятку, - втомлено всміхнувся Павленко.
Термоковдра. Документи. Система…
Його примружені сині очі вихопили попід стіною бійця, права нога якого висіла на чесному слові. Доведеться ампутувати по коліно.
- Корній… Корній… - хлопчина безперервно когось гукав.
Рачинський відкинув обвуглений фільтр, глянув прискіпливо на Андрія, тільки вчорнілими очицями зазиваючи до нового герцю зі смертю. У Павленка не буває двохсотих. Ніколи.»
Книгу шукати за цим посиланням: Кремінь
І хай згорить москва!
12 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯ хочу щоб вона не просто згоріла , а щоб там був пустиш без москалів. Плачу за всіма хто не повернеться до своєї родини. Не забуду! І не пробачу!
Світлана Герасимчук, І я хочу. Хочу вже багато років. Сподіваюся, що колись докричуся до всесвіту і він мене почує
Хай згорить до тла!!!!
Це дуже емоційна книга! Але вона необхідна, щоб пам'ятати! Не забудемо! Не пробачемо! Дякую, Інно))
Любов Трохимчук, Для того, що пам'ятати - дуже потрібна
♥️
Анастасія Коулд, ❤️❤️❤️
Цю книгу читати морально дуже нелегко, і сльози, не питаючи дозволу течуть річкою, але дуже вірно і щиро описано. Згадуючи у такий день "Кремінь" з величезною шаною і повагою згадуємо наших захисників, рідних, знайомих, та всіх хто стоїть на сторожі нашого спокою та мирного майбуття.
Оксана Князєва, Їх, таких, як Кремінь, потрібно згадувати❤️
Один з двох, який нп прочитала ще...відкладаю..
Низький уклін та подяка героям!
Хай згине з картисвіту клята московія...
Halyna Shchyrba, Для цієї книги потрібен і відповідний час і настрій
Лише почала читати уривок і вже плачу!!! Для мене це дуже важка книга і дуже важкий день!!! Але щиро дякую вам за цю історію!!! ❤️❤️❤️❤️❤️ І кожному «пікселю»!!! ❤️❤️❤️❤️❤️ В тому числі і своїм!!! ❤️❤️❤️❤️❤️
До основ на пил!!!!!!!!!
Олена Гушпит, Я цей уривок дуже люблю, бо не всі душі вдалося вхопити за п'ятку Павленку
Кремінь особлива книга, яку я читаю кожного лютого! Важливо пам'ятати про всіх захисників!
Lyudmyla Kovdrysh, Дуже важливо❤️❤️❤️
Кремінь для мене особливий герой.Він уособлює в собі захисника .відповідального чоловіка і ніжного чутливого коханого .вірного друга і справжнього украінського козака.Кремінь це моя особиста любов ,як матері і жінки.Так це емоійно напружена історія щира і чутлива.В цій книзі відтворена справжнє життя перших днів війни і людей ,які вірять,люблять надіються і роблять все для нашоі перемоги. Читайте,не пошкодуєте.Автору велика шана за цей твір❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️
Любов Козлова, Тому я його сьогодні і згадала. В такий день це варто робити. Дякую ❤️❤️❤️
Не брехатиму- цю книгу читати не буду. Я "тікаю" в Ваші історії або в історії інших улюблених авторів, від реальності. Від реальності в якій існує повідомлення "Саша загинув, не дзвони не можу" або "Втомилася, краще здохну"... Боже, дай сили і захиститу нашим дівчатам і хлопцям. Хай повертаються додому всі!
І хай не то шо згорить, хай буде океан 1,7 мільярдів га
Sonya, На жаль, до реальності доводиться повертатися. Але вас я чудово розумію
Плачу над кожною Вашою книгою. Більшість випадків від розчулення, гордості, щемливості... Читаючи "Кремінь", плакала ще й від усвідомлення того, що ця книга про долю кожної другої української сім'ї на початку повномасштабного вторгнення. Дякую, Інно, за Вашу творчість! Ви очолюєте мій список улюблених авторів на Букнет)❤️❤️❤️
Oksana Teplyuk, Я вважаю, що таких книг, як "Кремінь" повинно бути більше, але й писати їх скдано
Вітаю. Такі книги необхідні. Тільки чому на платформі деякі банять під соусом, що ще сто років не минуло від війни. Можливо, я в чомусь помиляюся, і всього доикінця не знаю. Прочитала ту, забанену, книгу на сайті автора. Нічого, що що "покарали" не знайшла. Так що пишіть і щиро вам дякую)
Ольга Инка, Книга написана вже давно, але на іншу таку я не зважуся, бо, поки що, для мене це морально тяжко
Ох, який важкий уривок...)
Анна Багирова, Так. Але ж це лише те, що ми можемо собі уявити, а насправді все ще страшніше
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати