1

Усі збіги з реальними особами та подіями випадкові. У цій книзі буде багато любові, нанизаної на події сьогодення. Я писатиму не про війну, а про почуття, бо любові хочеться завжди.

Назви населених пунктів не вказуватиму навмисно. З нами Бог! З нами Перемога!

24 серпня 2020 року, Київ

         Незашторене вікно пропускало багато яскравих сполохів крізь шибку. Ці полохливі зайди стрибали по кімнаті, але до ліжка, наче боялися наблизитися. Місто вовтузилося у святковій колотнечі, а сполохи - наслідки людського марнославства, возвеличення ефемерної незбагненності, яка так і не набула форми.

Відгомін музичного буцаня лиш прикрашав мить інтимності, яку ділили коханці. Цей святковий день вони провели порізно, але вечір лишили приємностям, тілесним та духовним.

Молода й гарна коханка, з пружним тілом, пристрасною натурою, беззастережно віддавалася бажанням, осідлавши витривалого леґіня, який не пас задніх, а хвацько підігрував апетитам панянки, котру, нарешті, затягнув у свій барліг. Він ще не знав наскільки пристрасть та приземленість тотожні поняття,  і що високий політ абсолютно гарантує болюче падіння.

 П’янко, як п’янко витинала насолода візерунки хтивості на спраглих тілах, виривала з вуст непристойні зітхання, наповнила кімнату музикою щедрот, зіткану з любощів.

Коханка, втомлена та задоволена, впала чоловікові на груди. Сміялася. Щасливо. Як жінка, яка щойно вкрала у ночі право на підступність.

Її пальці торкнулися плеча коханця, відчули жаркий дотик шкіри й піднялися до рудуватого чуба. Оселедця. Власне, завдяки цій зачісці вона звернула на нього увагу. А ще очі. Такого пронизливо-сірого погляду ще не зустрічала. Здавалося, що він не з цього світу. Дивиться на все інакше, на жінок особливо, дарма, що вони йому часто відмовляють. Принаймні, про це розказував брат.

А в ньому стільки ніжності. Яні подих перехоплювало, коли чіпкі, вузлуваті пальці торкалися її в найінтимніших місцях. Жаль, що це єдина ніч, яку вона їм відвела. Напрочуд жаль, що вона не зробила цього раніше. Інколи страх поганий порадник, замість того, аби штовхати вперед, затято гальмував принишклі бажання.

- Це подарунок до Дня незалежності? – вдоволено поцікавився Володя, важко дихаючи їй в ключицю.

- Так, - гірко зітхнула у відповідь.

Він не помітив відтінку гіркуватості, ніч приборкала непевності, а розімлілий чоловік ще не навчився відрізняти печаль від радощів.

- Я ж так дуже швидко звикну. Мені тепер треба буде постійно.

Слова боляче різонули Яну по сумлінню. Зазбиралася піднятися, але опинилася під жилавим чоловічим тілом, а вуста вкрив поцілунок вдячності. Ненаситність Володі трохи полохала, однак його вправність округляла усі гострі кути.

- Мені треба додому, - подих зривався на дрижаки, губи чоловіка допалися до її грудей.

- Вранці завезу, - видав ультиматум.

- Я сказала батькам, що буду недовго.

Він розчаровано зітхнув, розігнав по шкірі дрібний тупіт мурашок, які зібралися купкою внизу живота. Яна скористалася його розгубленістю й хутко підвелася з ліжка. Каштанові пасма, трохи нижче лопаток, густою хвилею впали на плечі, яскраві сполохи вмить віднайшли новий танцмайданчик, щоб яскравіти ще дужче.

Володя замилувався маревом, досконалим силуетом жіночого тіла, здавалося, що врешті, знайшов те, що шукав. Хоча, можливо, Артем буде незгодний. Невдоволений. Бо Володя не дружив із стабільністю, його усе водило світами, що й відгукувалося не надто постійними стосунками із протилежною статтю, однак Яна вартувала виключення із правил. Врешті-решт, вона ним стала.

У приглушеному світлі приліжкової лампи він спостерігав, як одяг, котрий зовсім нещодавно зазнавав наруги з його боку, поволі напинається на досконалі жіночі форми. Найбільше Володю клинило на грудях. Ідеальна форма та розмір. Здавалося, ніби природа навмисно виліпила цю звабу під його руку. Погляду не відвести, а торкнутися вдалося тільки сьогодні.

Вкотре випустивши всесвіту претензію розчарованим зітханням, він підвівся з ліжка і почав шукати власні лахи, обмірковуючи маршрут, за яким довезе Яну додому. Через святкування багато вулиць перекриті, а тверезість та адекватність перехожих не додавали спокою.

- Завтра ти з батьком їдеш на огляд? – Володі кортіло, щоб саме вона.

- Ні, мама.

- Ти не хочеш з нею помінятися? - він натягнув штани та футболку, підійшов до Яни, яка вправлялася із застібкою ліфчика, і сам узявся за діло. Вийшло на раз. Все ж, роки практики дали результат.

- Мене не буде.

- Тобто?

Він заправив довгого рудуватого чуба за ліве вухо і розвернув дівчину до себе, утримуючи за плечі.

- Я їду.

- Куди?

- До Луцька.

- Навіщо?

Яна опустила очі, повела плечима, викручуючись з його чіпких рук, навмисно вдавала, що дуже зайнята пошуком сукні, яка лежала на видноті, просто біля її ніг.

- Я вирішила закінчити магістратуру… Та й на роботі мене чекають.