Пил потопу

. . . До кабінету увійшов чоловік років тридцяти п'яти. Чистий плащ, акуратна зачіска, очі людини, яка не спала кілька останніх ночей, але точно не через алкоголь.

Уже підозріло.

— Містер Варді?

— Іноді, — відповів я. — У погані дні я волію думати, що це хтось інший.

Він ледь помітно усміхнувся. Не вийшло.

— Мене звати Алекс. Мені вас рекомендували.

 — Сподіваюся, не ті самі люди, які рекомендували мені цей офіс, — я кивнув на стелю, звідки ліниво звисав шматок штукатурки. — Він тримається краще, ніж моя репутація. Але ненабагато.

Він не засміявся. Погано. Отже, справа або дуже серйозна, або зовсім безнадійна. . .