Запрошую до романтичної студенської історії: Зима на його голову

— Придуркувата, ти що моїй матері наспівала?! — гарчить він, нависаючи зверху, а в темних очах вирує лють.

— Нічого, — буркаю, втискаючись попереком у край найближчої парти.

— Офігенне нічого, — цідить крізь зуби й додає зі вбивчим сарказмом: — Дружино! Якого біса ти взагалі з моєю матір'ю зустрічалася, Зиміна? Кажи правду, інакше я тебе прямо тут придушу!

Вірю…

Бачу, як шумно здимаються груди Загорського, а жовна на вилицях ходуном ходять. Шкіра на шиї взагалі пішла червоними плямами…

Та я сама себе задушити готова за весь цей цирк! У мене ніби розум затьмарився від розпачу…

Глибоко зітхнувши, схвильовано видаю як на духу, бо не бачу іншого виходу:

— Грошей я хотіла здерти за розставання з тобою! А в результаті прорахувалася, ляпнувши, що ми хочемо одружитися. Та звідки мені було знати, що твоя мати буде в повному захваті від цієї маячні?!

Мик ошелешено кліпає. Трусить головою, ніби намагається вкласти в мізках усю цю дичину, а я натягуюся як струна. І поки він мовчить, не знаходжу нічого кращого, ніж напасти першою, випереджаючи його гнів:

— Думаєш, я сама від цього в захваті? Та ти мені й задарма не здався, мажоре клятий!

Він завмирає на мить, ніби я нісенітницю бовкнула, а потім хрипко, зло сміється.

— Що? Задарма не здався? — обурено видихає Мик і подається вперед, практично притискаючи мене до стільниці своїм тілом. — Та половина універу мріє опинитися на твоєму місці!

Жар від його тіла миттєво проникає під тонкий светр, збуджуючи мене так, що волоски на шкірі стають дибки, а подих переривається.