Не думати про вчора.

Все пояснювалося дуже просто – нова обстановка, вино, втома, емоції після галереї... Момент, який виник нізвідки. Таке повсякчас трапляється у відрядженнях – люди роблять речі, які не планували, а потім прокидаються вранці й повертаються до нормального життя. З цього все одно б нічого не вийшло. А якби й вийшло… Якщо лише уявити якесь продовження… суто теоретично, звісно! – що він її кудись запросить – не по роботі, а просто так, і вона раптом погодиться – який-небудь Марс в Сатурні! – що потім хтось каже: “А чому б нам не спробувати?” 

Тоді й починаються проблеми. Ні, звісно, спочатку може бути навіть непогано – він знав, як це працює. Бо ж люди не починають стосунки з думки, що за рік сидітимуть посеред ночі на кухні й сперечатимуться через те, хто забув купити молоко! Людина звикає, починає чекати, потім потребувати…

Прив'язаність.

Джон насупився. Це слово йому вже геть не подобалося.

Прив'язаність означає, що з'являється щось, що можна втратити. А якщо щось можна втратити, рано чи пізно воно буде втрачено. Можливо, не одразу. Можливо, через рік. Через п'ять. Зрештою, його власний шлюб немов розчинився у повітрі після загального стажу стосунків у сімнадцять років, жодної гарантії не існує! Як там у законі Мерфі, га? Якщо щось погане може статися, воно станеться! Особливо з ним. Особливо тому, що вона надто гарна, надто розумна і їй усього тридцять два! Тож дякую, схоже вже проходили! Все, що сталося – просто звичайна випадковість, такою й треба залишити. Не називати, не пояснювати і у будь-якому разі не намагатися продовжити! Тоді нічого не зламається і нічого не доведеться ремонтувати!

– До чого тут ремонт? – спитала Бріджит.

Джон кліпнув. Так, схоже, він говорить вголос…

ПЕРЕДОСТАННІЙ розділ "Особистого життя Джона R." сьогодні о 18-тій.