Тому ось вам два діалоги на подумати: 

— Ти у відчаї й не мислиш тверезо. Він, швидше за все, вже знає про неї. А знаєш що? — Богдан покрутив у пальцях один зі своїх кинджалів. — Ми мусимо зробити тебе сильною.  

Він провів лезом по власній долоні.  

— Я знаю вашу природу. Тобі потрібна людська кров.  

— Припини! Перев’яжи рану негайно!  

Солодко-солоний металевий запах лоскотав її нерви. Він сам це пропонував. Його кров пахла порохом і смертю. Він був не першим таким ідіотом.  

Вона затулила рот і ніс. Очі наливалися багрянцем, ікла загострювалися. Спокуса.  

— Ну ж бо, ти маєш харчуватися! — кров із долоні крапала на сірий бетон.  

— Ти взагалі мисливець? Ти пропонуєш кров потворі, яку зустрів лише вчора!  

То це паніка? Стратегічне рішення? І взагалі такі кроки допустимі для мисливця? 

Псих, але вона поки не знає наскільки 

— І все ж мені цікаво, що ти робила зранку? — запитала Рая.  

— Зранку? Це коли я застукала тебе з новим хлопцем на дивані? — Кєт робила невелику перерву між вправами. — Я нічого не маю проти твого особистого життя, але він занадто молодий! Різниця у віці? Років сто? А ще він… ледь не вбив тебе… 

А ви як ставитеся до такої різниці у віці? 

Епічні недотарантинівські діалоги тут 

“Оберни...” 

—     Любомире, відійдемо на хвилину? — Кет уже рушила вбік, не чекаючи відповіді. 

—     От же ж… — він пішов за нею. 

Вони відійшли під крони дерев. Кет різко розвернулася, схопила його за футболку й смикнула на себе: 

—     Ти що собі думаєш, придурку?! Хіба не розумієш, чому нас змусили працювати разом? — прошипіла вона. 

—     Розумію. І це неймовірно дратує, — холодно відповів він, відводячи її руки. — Саме тому я не хочу, щоб ти лізла в дренаж. 

—     А мене ти за кого маєш? — Кет стиснула кулаки. — Думаєш, я заганяла себе на тренуваннях, щоб тепер сидіти й пити каву, як принцеска? 

Вона зробила крок ближче: 

—     Був час, коли я хотіла знищити їх усіх. Навіть маман. 

Читати як ці двоє сваряться і битися головою в стіну тут: 

“Котик для Вищого” 

Вони доїхали до потрібної зупинки й зрештою опинилися у «Львівських круасанах». Чомусь, поки їхали, обом захотілося уникнути курячої теми, а ще сюди рідше зазирали однокласники. Кет сиділа за столиком навпроти Любомира і розмішувала пінку у своєму лате довше, ніж варто було.  

— Скажу прямо, — вона нарешті наважилася, — я знаю, що ти не людина. То хто ти насправді? 

Так, я знаю що це питання з романтичної саги, але тут не про те? 

Що там не так з куркою тут: 

“Кет.Вальс крові” 

Ну а ще можна трохи по-жахатися... Не знаю наскільки то все моторошно, але не менш божевільно це точно:

Ярослав відчинив двері квартири, роззувся, увімкнув світло й почув, як хтось шкребе дерево, чимось великим й гострим.  

Насторожився. Прислухався. Цей дивний звук то потарювався знову, то припинявся. 

Шкряб. Шкряб. Шкряб... 

Звук йшов з кімнати Володимира – його старшого брата! 

Ярослав ступив обережний крок. Ще один і ще один. Відстань була не велика, та хлопцю здавалося, що він йде вічність.  

Він все ж опинився перед кімнатою, простягнув руку. Застиг на мить, вагаючись і все ж повернув ручку. 

Сірий великий вовк подивився на Ярослава й загарчав.  

Ярослав подивився на вовка й швидко захлопнув двері.