Вітаю, шановна авторська спільното!✨✨ 

 Відгук у рамках марафону

Уляни  Книжкове лото

 на трилер

Іванка Сокіл   Тінь, що не зникає

Якщо вже беру до рук книжку, то найнагальніша потреба для мене з’ясувати: що хотів сказати автор. Тому що зараз, у постмодерністську добу, важко запропонувати щось геть нове й карколомне. Залишається гра сенсами. Або наповнити текст такими образами, такими колізіями, викликати такі асоціації, щоб увійшли в резонанс з внутрішнім світом читача й штовхали його читали далі.

Книга Іванки Сокіл в резонанс увійшла й викликала певні міркування, яким я хочу з вами тут поділитися.

Одразу зазначу, що фантастика, трилер, горор, дарк-романи для мене – це стовідсоткове віддзеркалення реальності. Через авторський текст я вгадую життя конкретної людини – не виняткової, не дивної, не абстрактної – а живої, зі своїм внутрішнім світом, детермінованим безліччю чинників, що кличуть її писати; стати своєрідним медіумом між світами. Тому трилер Іванки Сокіл для мене не лише окреслення жанру. Це посил.

У центрі книги “Тінь, що не зникає” – боротьба за старий маєток, розташований у містечку Полинний Яр, між двома родами – Чорторий і Камінських. І ті, і ті мають право на землю й на частини будинку. Події відбуваються у 2018 році. Але ви можете простежити історію маєтку з 1818 року. Чи з архівних документів, чи зі щоденника однієї з героїнь. За будинком – погана слава. Там жахливими смертями помирали люди. Там жила відьма. Там блукають привиди. Але коли заходить про гроші, ніякі привиди й ніяка магія не стають на заваді хвацьким молодикам. Хто переможе – нащадок відьмівського роду – Теодора Чорторий чи нащадок роду підприємців – Роман Камінський?

Читайте! Написано добряче, без ліричних відступів і котів, яких тягнуть за хвіст.

А я скажу про ідеї, які зрезонували.

На початку читання я вирішила, що головна тема книги – це історія Роду, причетність до нього. “Це земля моїх предків. Тут наше коріння...  І наші душі”, – каже героїня, яка не хоче втрачати спадок. Та читаючи далі, я зрозуміла, що ідея глибша – у відповідальності пращурів перед нащадками. Заподіяне через власну вигоду зло; неймовірна гордість й пихатість через усвідомлення своїх жіночих принад; злочини, скоєні заради власної вищості й домінування (якось язик не повертається сказати “щастя”) – усе це падає тягарем на нащадків. Тому що вони мусять сповняти накази, виконувати заповіти дорогих їм людей. А вороги “мусять пошкодувати”. “Марті потрібний простір...” І це правдива пастка. Героїня, усвідомивши це, намагається протистояти. Як?

Читайте.

У книзі постають проблеми вірності, вибору, виховання, дитячої самотності (і самотності, як такої), жіночого-чоловічого, розбудови стосунків, у яких затишно і безпечно, а не приголомшливо й згубно. А також проблеми  безпринципності, грошей, зради. Куди ж без них?

Майже всі героїні книги, включаючи головну – Теодору Чорторий, зациклені на своєму праві остаточного слова, остаточного рішення. Вони – бойчині. Чому? Моя відповідь така: поруч з ними не було справжніх чоловіків. Чоловіки або зваблювали для втіхи, або зраджували. “У цьому світі панують чоловіки...” А треба виживати. І бажано, не під ними, а над...

Таємниці... Їх завжди хочеться розгадати. Як протидіяти потягу до незнаного, цікавого, страшного? Ніяк. Пригоди треба переживати. Але раціональне пояснення завжди є (як у творі Іванки Сокіл). Магія перетинається з нашим світом. Це не секрет. Вам вирішувати, який світ ви обираєте для життя. Мені здається, автор наголошує і на цьому.

До речі, про магію слів. У тексті читаємо: “Вона звикла прораховувати слова наперед, а ця жінка вимовляє їх так легко, ніби не відчуває їхньої ваги”. Тема прокляття. Насправді для прокляття не обов’язково збирати речі того, кого проклинати, і того, хто проклинає, і річ, через яку...”. Досить просто не відчувати ваги слів, а бряцати ними, як кайданками. І така деталь свідчить про глибину авторського мислення.

І наостанок. Жахливі “тіні, що не зникають”, утримуємо ми самі. Єдине що треба, – відпустити й жити власне життя. Гордість, пиха, марнославство – це те, що живе в людях тисячі років. І ніяка магія не стоїть поруч, коли люди вирішили знищувати одне одного.

Словом, книга Іванки Сокіл “Тінь, що не зникає” зайшла до серця і ще довго буде зберігатися в ньому прекрасним відлунням: Полинний Яр, Чорторий; очі кольору шторму, чи сталі, чи отрути; хмільні полин з фіалками та задушливі троянди...

Раджу до прочитання книгу Тінь, що не зникає авторки Іванка Сокіл не тільки любителям трилерів, а й життєлюбам і фантастам.

Дякую пані Уляна за ідею марафону Книжкове лото. Сподіваюся, мій перший відгук не розчарує автора й читачів.

З повагою і найкращими побажаннями Ольга Инка